У побудові своїх узагальнень економісти часто використовують припущення "за інших однакових умов". Тобто вони допускають, що всі інші змінні, за винятком тих, які вони в цей момент розглядають, залишаються незмінними. Такий метод спрощує процес аналізу шляхом виділення досліджуваного зв'язку.

В економічній теорії широко застосовується метод наукової абстракції, що означає очищення наших уявлень про досліджувані процеси від випадкового, минущого, одиничного і виділення з них міцного, стійкого, типового. Економічний світ реальності надто складний і заплутаний, щоб його можна було зобразити суворо упорядкованим. Економісти будують свої теорії з метою виявлення змісту в хаотичному наборі фактів, який у противному разі вводив би в оману і не приносив би жодної користі, тобто, щоб надати фактам придатнішої, раціональнішої форми. Таким чином, узагальнювати — означає абстрагувати, або навмисно спрощувати; узагальнення в економіці має практичне значення, а тому таке ж значення має й абстракція. Економічна теорія — це модель, спрощена картина або схема будь-якого сектора економіки. Така модель дозволяє краще розуміти дійсність саме тому, що вона не зважає на другорядні деталі дійсності. Добра теорія завжди ґрунтується на фактах і тому вона реалістична. Теорії, що не узгоджуються з фактами, є антинаукові.

Економічна теорія має два різні рівні аналізу, на базі яких дослідник може виводити закони: макроекономічний і мікроекономічний. Рівень макроекономічного аналізу стосується або економіки в цілому, або її складових підрозділів, або агрегованих показників, таких як урядовий сектор, домогосподарства і приватний сектор. Агрегат — це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються так, немовби вони складають одне ціле. Вивчаючи агрегати, макроекономіка намагається змалювати загальну картину або накреслити загальну схему структури економіки і зв'язків між великими агрегатами, що складають економіку в цілому. Тут не звертають уваги на конкретні одиниці, що утворюють різні агрегати. Тому не "дивно, що макроекономічні дослідження різних економічних проблем охоплюють аналіз таких величин, як загальний обсяг продукції] загальний рівень зайнятості, загальний обсяг доходу, загальний обсяг видатків, загальний рівень цін тощо. Тобто макроекономіка вивчає не одиничне, а ціле.

Мікроекономічний аналіз має справу з конкретними економічними одиницями, з детальним вивченням поведінки цих одиниць. Тут оперують термінами: окрема галузь, фірма або домогосподарство — і зосереджують увагу на таких величи-нах, як виробництво чи ціна конкретного продукту, чисельність робітників, зайнятих в одній фірмі, виручка або дохід окремої фірми чи окремого домогосподарства, видатки цієї фірми або сім'ї тощо. В мікроекономіці ми вивчаємо вже не ціле, а одиничне.

Виділення понять "макроекономіка" і "мікроекономіка" не треба розуміти так. ніби предмет економічної науки настільки чітко поділений на окремі частини, що будь-яку її тему можна Віднести або до макро-, або до мікро-; чимало тем і розділів економіки входять в обидві ці сфери.

Економічні дослідження і політика

Економічна теорія використовується не тільки для того, щоб описати і пояснити рух виробництва, інфляції, доходів тощо, але й для обґрунтування економічної поведінки. Тут ми спочатку маємо справу з позитивною економікою, а потім з нормативною. Позитивна економіка оперує фактами і вільна від суб'єктивних і оціночних суджень. Вона намагається сформулювати наукові уявлення про економічну поведінку. Нормативна ж економіка уособлює оціночні судження певної групи людей про те, якою має бути економіка або яку конкретну політичну акцію треба рекомендувати, ґрунтуючись на певній економічній теорії або на певних економічних відносинах.

Іншими словами, позитивна економіка вивчає те, що є, тоді як нормативна економіка виражає суб'єктивні уявлення про те, що має бути. Позитивна економіка досліджує фактичний стан економіки; нормативна ж економіка визначає, які конкретні умови чи аспекти економіки бажані або небажані. Якщо у реченні фігурують такі слова, як "має бути" або "слід зробити", можна бути певним, що ми маємо справу з нормативним твердженням.

У більшості випадків суперечки між економістами пов'язані з нормативними підходами, з політикою, побудованою на судженнях. У наш час різні економісти висувають і відстоюють різні теорії або моделі економіки та її складових елементів. Але найбільші розбіжності відображають існування різних думок і оціночних суджень стосовно того, яким має бути наше суспільство.

Правильне обґрунтування економічної політики повинно опиратися на економічні принципи і закони. Щоб ефективно управляти, ми повинні вміти передбачати. Економічні принципи і закони допомагають зробити можливим таке передбачення, тому є основою тверезої економічної політики.

В умовах сформованого цивілізованого суспільства, що ґрунтується на ринкових засадах, визначаються такі традиційні цілі:

1. Економічне зростання. Бажано забезпечити виробництво більшої кількості високоякісних товарів і послуг і на цьому ґрунті досягти вищого рівня життя.

2. Повна зайнятість. Відповідну роботу треба знайти всім, хто бажає і здатний працювати.

3. Економічна ефективність. Необхідно отримати за мінімальних витрат максимальну віддачу від обмежених виробничих ресурсів, що знаходяться у розпорядженні суспільства.

4. Стабільний рівень цін. Слід уникати значного підвищення цін або зниження загального рівня цін, тобто інфляції і дефляції.

5. Економічна свобода. Керівники підприємств, робітники і споживачі повинні мати у своїй економічній діяльності високий ступінь свободи.

6. Справедливий розподіл доходів. Жодна група громадян не повинна злидарювати, коли інші громадяни купаються в розкоші.

7. Економічна забезпеченість. Слід забезпечити існування хронічно хворих, непрацездатних, недієздатних, престарілих тощо.

8. Торговельний баланс. Необхідно підтримувати розумний баланс міжнародної торгівлі та міжнародних фінансових угод.

По-п'яте, коли основні цілі суперечать одна одній, суспільство змушене розробляти систему пріоритетів у здійсненні завдань, які воно перед собою ставить. Ці пріоритети знаходять своє відображення у конкретних програмах, в яких дається чітке визначення цілей і можливих наслідків їхньої реалізації. Це вимагає чіткого уявлення про економічні результати, вигоди, витрати і політичну здійснимість кожної із альтернативних програм.