Споживання і нагромадження

План

1. Споживання та заощадження.

2. Чинники споживання та заощадження, непов'язані з доходом.

3. Інвестиції.

4. Зміщення кривої попиту на інвестиції.

5. Інвестиції і дохід. 

6. Мінливість інвестицій.

7. Циклічний характер економічного розвитку

8. Економічний цикл і його фази.

9. Вплив циклів на різні сектори економіки. 

Споживання та заощадження.

Темпи економічного зростання значною мірою залежать від співвідношення між споживанням та нагромадженням. Споживання є головним компонентом сукупних видатків. Використовуваний дохід дорівнює споживанню плюс заощадження. Отже, при розгляді чинників, що визначають споживання, водночас вивчають чинники, що визначають заощадження. З-поміж багатьох чинників, які впливають на рівень видатків споживачів, найважливішим є використовуваний дохід. А оскільки заощадження є тією часткою доходу, яка не споживається, то використовуваний дохід виступає основним чинником, що визначає особисті заощадження.

Численні обстеження бюджетів сімей за ряд років, здійснені у США, показали, що існує пряма залежність між споживанням і використовуваним доходом. Домогосподарства витрачають на споживання більший відсоток невеликого використовуваного доходу, ніж великого доходу. Пряма залежність існує також і між заощадженнями та використовуваним доходом. Заощадження становлять меншу частку невеликого використовуваного доходу, ніж великого. Якщо домогосподарства отримують відносно невеликі доходи, то вони споживають більше, ніж поточний дохід, зменшуючи нагромаджене майно (продаючи його за гроші) або беручи гроші в борг.

Оскільки використовуваний дохід або споживається, або заощаджується, сума спожитої і заощадженої (неспожитої) частин повинна поглинути всю величину доходу будь-якого рівня.

Виражена у відсотках частка будь-якого загального доходу, яка йде на споживання, називається середньою схильністю до споживання (ССС), а та частка загального доходу, яка йде на заощадження, називається середньою схильністю до заощадження (ССЗ). Тобто:

Та обставина, що домогосподарства споживають певну частку загального доходу, не гарантує, що вони будуть споживати ту ж саму частку в разі зміни величини доходу. Частка приросту (скорочення) доходу, яка йде на споживання, називається граничною схильністю до споживання (ГСС). Іншими словами, це відношення будь-якої зміни споживання до тієї зміни у величині доходу, яка спричинила цю зміну у споживанні.

Аналогічно частка будь-якого приросту (скорочення) доходу, яка йде на заощадження, називається граничною схильністю до заощадження (ГСЗ), що виражається у відношенні будь-якої зміни заощадження до тієї зміни доходу, яка її викликала.

Сума ГСС і ГСЗ для будь-якої зміни використовуваного доходу повинна завжди дорівнювати одиниці, тобто приріст доходу може йти або на споживання, або на заощадження. Та частка будь-якої зміни величини доходу, яка не споживається, по суті, йде на заощадження. Тому спожита частка ГСС і заощаджена частка мають поглинати весь приріст доходу:

ГСС + ГСЗ = 1

Чинники споживання та заощадження, непов'язані з доходом.

Рівень використовуваного доходу є основним чинником, який визначає величину споживання і заощадження в домогосподарствах, так само, як ціна, є основним чинником, що визначає попит на окремий продукт. Однак, крім доходу, існують і інші чинники, які спонукають домогосподарства споживати менше або більше. Ці чинники діють на взаємозалежність між споживанням і використовуваним доходом, а також між заощадженням та використовуваним доходом. До цих чинників передусім належать: багатство, рівень цін, сподівання, споживча заборгованість і оподаткування.

Під багатством розуміють як нерухоме майно (будинок, автомобіль, телевізор та інші предмети тривалого користування), так і фінансові активи (готівка, заощадження на рахунках, акції, облігації, страхові поліси, пенсії), якими володіє домогосподарство. Існує залежність: чим більше нагромадженого багатства мають домогосподарства, тим більша величина споживання і менша величина заощаджень будь-якого рівня поточного доходу. Домогосподарства заощаджують, утримуючись від споживання, щоб нагромаджувати багатство. За інших рівних умов, чим більше багатства нагромадили домогосподарства, тим слабший буде в них стимул для заощаджень, щоб нагромаджувати додаткове багатство.

Зміни рівня цін змінюють і реальну вартість, або купівельну спроможність деяких видів багатства. Іншими словами, реальна вартість активів, номінальна вартість яких виражена у грошах, буде обернена пропорційно змінам рівня цін. Це і є ефект багатства, або ефект реальних касових залишків. Якщо реальне фінансове багатство зменшується, зменшується і схильність до споживання поточного доходу. Навпаки, зниження рівня цін збільшує реальне фінансове багатство і буде спонукати споживати більшу частину поточного доходу.

На поточні видатки і заощадження можуть суттєво впливати сподівання домогосподарств, пов'язані з майбутніми цінами, грошовими доходами і наявністю товарів. Очікування підвищення цін і дефіцитності товарів ведуть до підвищення поточних видатків і зменшення заощаджень. Це пояснюється тим, що для споживачів цілком природним є намагання уникнути сплати вищих цін.

Очікувана інфляція та очікувані дефіцити спонукають людей купляти про запас, щоб уникнути майбутніх вищих цін і порожніх полиць. Сподівання приросту грошових доходів у майбутньому, у свою чергу, веде до того, що споживачі вільніше здійснюють свої поточні видатки. Навпаки, очікуване падіння цін, передчуття зниження доходів, відчуття того, що товари будуть у достатку, може спонукати споживачів скорочувати споживання і збільшувати заощадження.

Споживча заборгованість викликає у домогосподарств бажання направляти поточний дохід або на споживання, або на заощадження. Якщо заборгованість домогосподарств досягла такої величини, що, скажімо, рівень їхніх поточних доходів відрізняється від сплати чергових внесків за попередні закупівлі, тоді споживачі будуть змушені скорочувати поточне споживання, щоб знизити заборгованість. Навпаки, якщо споживча заборгованість порівняно низька, то рівень заощаджень домогосподарств може дещо підвищитись, що призведе до зростання заборгованості.

На думку багатьох сучасних дослідників, чинники споживання та заощадження, які не пов'язані з доходом, настільки різноманітні, що зміни в них часто діють у протилежних напрямках, а тому взаємозрівноважуються. Споживання і заощадження є, як правило, стабільними, якщо держава не вживає навмисних дій для їхніх змін.

Інвестиції.

Другим компонентом приватних видатків є інвестиції, які й обумовлюють економічне зростання, оскільки вони витрачаються на будівництво нових заводів, на верстати та устаткування тощо. Рівень чистих доходів на інвестиції визначається нормою чистого прибутку, який підприємці розраховують отримати від видатків на інвестиції, і ставкою відсотка.

Прибуток завжди виступає як спонукальний мотив видатків на інвестиції. Підприємства інвестують, щоб заробляти прибуток. Показником вигоди інвестицій є норма чистого прибутку, що виступає як відношення чистого прибутку до обсягу вкладеного капіталу, вираженого у відсотках.

Видатки, пов'язані з інвестуванням, залежать від ставки відсотка. Останній виступає як ціна, яку фірма повинна заплатити, щоб позичити грошовий капітал, необхідний для придбання реального капіталу. Важливо підкреслити, що саме реальна ставка відсотка, а не номінальна відіграє суттєву роль у прийнятті інвестиційного рішення. Реальна ставка відсотка — це номінальна ставка за вирахуванням рівня інфляції.

Важливо перейти від інвестиційних рішень окремих фірм до розуміння загального попиту на інвестиційні товари всього підприємницького сектора. Припустимо, кожне окреме підприємство провело оцінку очікуваної норми чистого прибутку від усіх відповідних інвестиційних об'єктів і всі ці дані зведені докупи. Тепер ці оцінки можна скласти, тобто послідовно додавати. Отриману в результаті сумарну вартість інвестиційних проектів необхідно зіставити з очікуваною нормою чистого прибутку, який ці проекти можуть принести.

Припустимо, що взагалі немає перспективних інвестицій, які б давали очікувану норму чистого прибутку і більше, але є можливість інвестувати 5 млрд грн за очікуваної норми чистого прибутку між 14 % і 16 %; додаткові 5 млрд грн забезпечать норму чистого прибутку між 12 % і 14 %; ще додаткові 5 млрд грн — між 10 % і 12 % ; а будь-які наступні додаткові 5 млрд грн — на 2 % менше аж до інтервалу від 0 до 2 %.

Маючи цю узагальнену інформацію про очікувану норму чистого прибутку на всі потенційні інвестиційні об'єкти, можна вивести реальну ставку відсотка (або ціну інвестицій). Інвестиції будуть здійснюватися за умови, що норма очікуваного чистого прибутку перевищить реальну ставку відсотка. На рис. 9.1 видно, що затрати на інвестиції в сумі 10 млрд грн будуть вигідними, оскільки інвестиційний проект на суму 10 млрд грн принесе очікувану норму чистого прибутку в 12 і більше відсотків. Іншими словами, попит на інвестиційні товари на суму 10 млрд грн буде за ціни, що дорівнює 12 %. За ціни 6 % інвестиції склали б 25 млрд грн.

Усвідомлюючи, що всі інвестиційні проекти здійснювались би до точки, в якій очікувана норма чистого прибутку рівна ставці відсотка, виявляємо, що крива на рис. 9.1 — то крива попиту на інвестиції. Тобто різні можливі значення "ціни" інвестицій (різні значення реальної ставки відсотка) дані на осі абсцис, а відповідні значення попиту на інвестиційні товари відкладаються на осі ординат.

Отже, за високої ставки відсотка будуть здійснюватися тільки ті інвестиційні проекти, які забезпечують найвищу очікувану норму чистого прибутку. Тобто рівень інвестицій буде невисоким. Із зниженням ставки відсотка стають комерційно вигідними також проекти, очікувана норма чистого прибутку від яких менша. Відповідно рівень інвестицій зросте.

На величину інвестицій впливає і зміна рівня цін. Із зростанням рівня цін збільшується кількість грошей, які споживачі і підприємці хотіли б мати в наявності для