Основним сюжетним мотивом «Історії прозорого короля», є мотив великого шляху, який за визначенням В. Топорова відтворює «в міфопоетичній і релігійній моделях світу образ зв'язку між поміченими точками» [5, с. 352]. Головна героїня представленого роману, Леола, середньовічна дівчина, яка змушена тікати з рідного села, перевдягнувшись у лицарські лати, щоб врятувати своє життя. Від першої особи вона розповідає, як їй, самотній кріпосній селянці, вдалося не лише вижити, а й перетворитися на вчителя, філософа-письменницю в епоху кровопролитних хрестових походів, що розривали Францію XII століття. Здійснивши 25 річну подорож, описану в романі, Леола завершує свій шлях, повернувшись у рідні місця абсолютно іншою людиною. Жінка-протагоніст зазнає низку кардинальних перетворень, що повністю змінюють її ідентичність: зовнішність, соціальний статус, спосіб життя та світогляд. Роль тіла у цих перетвореннях і є предметом нашого дослідження.

Тіло - універсальний інструмент, що його має кожна людина, «екзистенційна опора всього існуючого, міра нерозривного зв'язку людини зі світом, те що вводить людину в ії безпосереднє оточення» [4, с. 347]. Тіло виступає невід'ємним учасником ритуалу переходу.

За теорією англійського філософа Е. Ліча, загальною рисою всіх ритуалів переходу є «трьох- ступенева структурна організація» [3, с. 96]. Автор виділяє такі три етапи у ході ритуалу переходу: відділення, існування поза часом та долучення. Метою першого етапу перетворення є вилучення людини, яка піддається ініціації, з її природного середовища або стану, «відділення її від її первісної ролі» [3, с. 96]. Щодо способів реалізації першого етапу ритуалу перетворення, вони можуть бути різноманітними: герой може зняти з себе свій звичайний «старий» одяг, або змити бруд зі свого тіла, зрізати/збрити волосся. Можуть бути проведені маніпуляції з жертовними предметами, або тваринами або прямування об' єкта ініціації у ритуальній процесії від початкового до кінцевого пункту. Таким чином, після здійснення ритуальних дій першого етапу, людина переходить у проміжний стан, опиняється поза соціальним статусом, поза часом. Вона перестає належати до жодної визнаної категорії. Період маргінального існування «поза часом», що виконує роль другого етапу ритуалу перетворення, може тривати від однієї миті до декількох місяців, або навіть років (пустельне життя ченця перед рукопокладенням). На героя можуть бути накладені обмеження в їжі (піст), в одязі (траур вдовиці), у можливості пересування та спілкування з іншими людьми (усамітнення). Нарешті, на третьому етапі ритуалу перетворення, об'єкт ініціації долучається до свого нового «нормального» життя. Маніпуляції долучення часто відтворюють дії першого етапу ритуалу переходу у зворотньому порядку. Таким чином, ритуал переходу несе в собі неприховану символіку серії смертей/народжень, що мають не лінійний (кінцевий), а циклічний (безкінечний) характер.

Роман «Історія прозорого короля» починається і завершується низкою бінарних опозицій. «Я жінка і я пишу. Я плебейка і я вмію читати. Я народилася рабинею і я вільна. Я бачила дива в своєму житті. Я робила дива в своєму житті» [6, с. 9] заявляє Леола у перших і останніх рядках своєї оповіді. Дві опозиційні тріади жінка-плебейка-рабиня у^. пишу - вмію читати - вільна визначають основний філософський задум роману. Аби перетнути прірву, яка відділяє перший зазначений статус від другого, героїня рухається тернистим шляхом змін, перетворень, смертей та нових ініціацій. Перешкоди, що ускладнюють просування героїні до сакрального центру її шляху, продукуються реаліями середньовічного світу та особливостями середньовічної свідомості дівчини, і відтак можуть бути подолані лише за допомогою дива. На шляху до свободи, до свого Грааля, Леола зрікається жіночого тіла отож звільняється від тягара нелюдської фізичної праці, залежності від чоловіка, підлеглого положення - а водночас втрачає можливість реалізувати свою материнську роль. Її нездійснене материнство заміщується можливістю долучитися до творчості як моменту екзистенційної свободи: «Я пишу. Це найбільша моя перемога, моє завоювання, дар, яким я пишаюся найбільше... сьогодні це моя єдина зброя» [6, с. 9]. Пізнання істини зробило героїню вільною.

Проходячи обряди ініціації Леола сходинка за сходинкою, просувається до кінцевої мети свого шляху, яка «виражена предметно (дім - храм або дім - інше царство) або через зміну статусу персонажа, що досяг кінця шляху, нерідко і його зовнішнього вигляду» [5, с. 353]. Символічним є кінець великого шляху героїні, який у романі не співпадає з його сакральним центром. Леола приймає отруйний еліксир зі смаком материнського молока, запахом квітів і кольором полум'я (символами відродження), щоб прокинутися в Авалоні, містичній країні гармонії та щастя. На останній сходинці своєї подорожі жінка відчуває себе задоволеною «у своєму жіночому вбранні і геть розписаному шрамами тілі» [6, с. 568].

Напрямок життєвого шляху Леоли визначається вертикальним вектором, що веде її крізь соціальні страти середньовічного суспільства. Метафора тіла у застосуванні до суспільства почала використовуватися в епоху античності і була переосмислена в епоху середньовіччя. Деякі частини тіла й органи набували нових символічних значень, або зовсім втрачали їх [2, с. 28]. Героїня починає свій