УДК 821.111-31.09(73)

Покидько Ганна Сергіївна, кандидат філологічних наук, викладач кафедри теорії та історії світової літератури Київського національного лінгвістичного університету.

ТІЛО - КОНСТРУКТОР САМОІДЕНТИЧНОСТІ (НА МАТЕРІАЛІ РОМАНУ Е. ТАЙЛЕР «ЖИТТЯ, ЩО ВИСЛИЗАЄ»)

Дана стаття розглядає проблему реконструкції ідентичності через тілесні трансформації в американському «сімейному романі». Зокрема, досліджуються питання, чи змінюють тілесні модифікації сутність людини та чи спричинюється криза самоідентифікації тілесними змінами. Вибір для аналізу твору Е. Тайлер «Життя, що вислизає» (1970) зумовлений нетиповою для самої авторки презентації сімейної моделі, особливо використання методу тілесно-больового аспекту в цьому жанрі та специфіки його функціонування на рівні сюжету й поетики.

The given article tackles the problem of identity (re)construction / changing through pain and body transformation in American family novel. Among other considerations, the exploration whether the modification of the corporeal/material body alters the essential human, whether body modification / intrusion is caused by the self definition crisis, and whether a body-mind dualism is reiterated as a result. The choice of Anne Tyler's «Slipping- Down Life» (1970) as a practical ground for research is predetermined by its untypical for the author herself family model presentation, especially the method of pain-body component usage in such a genre and its functioning on the level of plot and poetics.Останнім часом людське тіло все частіше стає об'єктом боротьби і супротиву з боку людини та соціуму. Особливої актуальності ця проблема набуває в американській культурі, що обумовлює вибір роману сучасної американської авторки Е. Тайлер «Життя, що вислизає» в якості аналітичного тла. Все це висуває на перший план цілу низку питань, серед яких найбільш інтригуючими та провока- тивними, з нашої точки зору, є наступні: по-перше, чи посилення процесу боротьби з тілом не є ознакою того, що сучасна людина відчуває свою зовнішність гостріше, ніж раніше, або того, що людина віднайшла в собі сили протистояти тілу (тим самим своїй природі), як одній з найуразливіших своїх людських якостей? По-друге, чи здатна модифікація/втручання у тіло (і біль, що цю трансформацію супроводжує) змінити людську сутність, й чи не є таке втручання- трансформація результатом самоідентифікаційної кризи?

Останні роки ХХ - початок ХХІ століття можна сміливо назвати «ерою тіла». Завдяки появі нових конотацій та залучення до раніше недоступних для людського тіла сфер, воно набуло статусу «фетиша культурологічних (і багатьох інших - Г.П.) студій» [8, с. 2]. Відтак, «тіло сьогодні вже не розглядається як безумовна даність чи остаточний вирок, <...> але виступає свого роду моделлю для складання, комплексом потенційних можливостей з пересувними межами, де немає нічого постійного і все до останнього сантиметру шкірного покриву включено до гри» [1, с. 276-277]. Наразі тіло сучасної людини стає все виразніше «соціально маркованим» (socially inscribed) [5, c. 14]. Підставою для подібного маркування можуть слугувати: тенденція до чіткішого розмежування певних соціальних та вікових груп (наприклад, найбільш розповсюдженими маркерами юнацького віку є пірсінг, татуаж, які в той самий час виступають «іронічними ознаками споживацької культури» [11, c. 43]), або соціальний статус, вимогою вищих прошарків якого останнім часом стає практика модифікацій тіла (як-то пластична хірургія).

Тіло-соціальний «текст», тіло-соціальний «доказ» відбиває усі можливі ознаки суспільства незважаючи на те, чи це його норми, чи девіації. Ці тілесні експерименти супроводжуються ще однією невід'ємною ознакою тіла - болем. «Здатність (людини - Г.П.) відчувати фізичний біль є так само споконвічною / первісною як і здатність чути, торкатися, бажати, боятися» [9, c. 160]. Біль є вродженою особливістю будь-якої живої істоти, але, здається, лише людина здатна скористатися болем, перетворити його на інструмент самоідентифікації. В останні роки фізичний біль, разом із своїм «контейнером» (людським тілом), стає об'єктом боротьби і супротиву з боку людини та соціуму (доказом слугує поява, популяризація і, як результат, популярність все більшої кількості знеболювального, разом з великою кількістю засобів «боротьби» з тілом на кшталт пігулок для схуднення, усіляких спортивних програм, дієт тощо). Особливої актуальності ця проблема набуває в американській культурі, яка, за словами критика Д Морріса, страждає на «невидиму епідемію хронічного болю» [6, c. 3]. Все це висуває на перший план цілу низку питань, серед яких найбільш інтригуючими та провокативними, з нашої точки зору, є наступні: по-перше, чи посилення процесу боротьби з тілом і болем не є ознакою того, що сучасна людина відчуває свою зовнішність і біль гостріше, ніж раніше, або того, що людина віднайшла в собі сили протистояти болю (тим самим своїй природі), як одній з найуразливіших своїх людських якостей? По-друге, чи здатна модифікація / втручання у тіло (і біль, що цю трансформацію супроводжує) змінити людську сутність, й чи не є таке втручання- трансформація результатом самоідентифікаційної кризи?

Пошук відповідей на зазначені питання як- найслушніше відповідатиме меті цієї розвідки, спрямованої на дослідження можливих шляхів (ре)конструювання самоідентичності через категорії «болю» і тілесної «модифікації» на сюжетотворчому та поетикальному рівнях у романі Е. Тайлер «Життя, що вислизає» (A Slipping-Down Life, 1970).

Найдавніший сімейний роман Е. Тайлер «Життя, що вислизає» вирізняється з-поміж інших її творів сюжетною «нестандартністю», недотриманням авторкою її традиційних романних кліше й схем, вибором нетипових