Цей роман можна б було назвати твором, що розвивається навколо однієї деталі, тілесного «фрагменту», який весь час показують крупним планом. Цим фрагментом стає лоб Іві, на якому за загадкових обставин з'являється викарбуване ножицями ім'я молодого музиканта Кейсі. На початку роману побутує думка, що Іві сама скалічила собі обличчя; наприкінці роману, із пересердя, вона ж видає зовсім іншу версію: ніби посварилася із фанаткою Кейсі, яка помстилася їй у такий спосіб. Нагадаємо, що читач так і не знає (і не дізнається) як виглядає обличчя Іві, а її лоб з написом перетворюється на своєрідну визитівку, «label», «publicity» [12, c. 47, 70]. Навіть під час фотосессії для місцевої газети, що зацікавилася історією дівчини з іменем її улюбленого музиканта на лобі, композиційним і семантичним центром кадрів залишається верхня частина обличчя Іві, не вона сама («The photographer clicked the shutter <...> Every now and then his eyes darted up to her forehead and then down again, as if they had run away with him for a second» [12, c. 4849]). Поява цієї частини Іві (як книжки на початку роману) відтепер завжди передує появі її самої, дівчина знов відходить на другий план, начебто перетворюється у тло для свого лоба (вірніше, для напису на ньому).

Наведення читацького фокусу на цей «фрагмент» образу Іві, звісно, не є випадковим, він відкриває величезне поле для інтерпретацій, де увагу, на нашу думку, слід, перш за все, звернути на категорію «болю»: як фізичного/тілесного, так і внутрішнього/ морального/духовного. «Біль», що може позиціону- ватися як «основоположна модель для теоретичної рефлексії щодо того, чим є знання і сила, знищення і створення <...>, ідентичність та її заперечення, репрезентація і її відсутність, видимість і невидимість» [9, c. 161], що також зазвичай слугує «сигналом хвороби, який полегшує її (хвороби - Г.П.) діагностування» [7, c. 35829], ми використаємо як сигнал-код, здатний вивести читача-інтерпретатора на певні семантичний, поетологічний та сюжетний рівні роману.

Отже, спробуємо визначити можливі причини появи, функції й семантику цього тілесного «фрагменту» образу Іві Декер. Варто згадати, що більшість психічних, перцептивних та тілесних станів мають свій «референт» (певний об'єкт, на який вони спрямовані) у зовнішньому світі як, наприклад, «бажання є бажанням чогось х, страх є страхом чогось у, голод є голодом за чимось z, проте біль не є "для" або "відносно до" чогось - він є сам по собі», він являє собою щось «неподільне і таке, що опирається репрезентації» [9, c. 162]. Проте з повною відсутністю «екстерналізації» [9, c. 162] болю дозволимо собі не погодитись, оскільки вирізане на лобі манікюрними ножицями ім' я молодого рок-співака Кейсі і є тим зовнішнім проявом, завдяки якому авторка наче намагається урівноважити «суб'єктивне» (внутрішнє, чуттєве, інтуїтивне) та «об' єктивне» (те, що можемо бачити, чого можемо торкатися, що можна виміряти) в образі Іві [4].

Таким чином, ім'я на лобі Іві є знаком-екстерна- лізацією, за допомогою якого вона набуває здатності проектувати свій внутрішній біль на певні об'єкти, у певні площини, тим самим «допомагаючи тілесному болю залишити мовчазний внутрішній ландшафт тіла», вивільнитися [9, c. 162]. Першим таким об'єктом проекції є власне тіло Іві - завжди закрите, замасковане, воно становить для неї своєрідний «текст ганьби та жаху» [8, c. 5]. Складається враження, що сімнадцятирічна Іві силиться змінити або навіть знищити свою тілесну оболонку, скориставшись нею (тілом) і фізичним болем як інструментами для цього. Привернувши увагу (і свою, і оточуючих її