Наступним об'єктом цієї своєрідної проекції стає брак спілкування, адже на лобі Іві не якась звичайна подряпина, а ціле слово, ім'я. Зазначимо, що їй бракує як «мікро» складової спілкування (тобто сімейного), так і його «макро» компонента (наприклад, у школі з друзями). Іві живе у моно- парентальній родині разом із батьком-викладачем. Її матір померла під час пологів. Нестачу сімейного спілкування вона компенсує слуханням радіо та, час від часу, короткими розмовами із прибиральницею Клотелією, яка за чотири роки праці у родині Іві все ще залишалася «чужою». Так само у власній родині почувалася й Іві - з батьком і Клотелією, але самотня: «She listened all the time (to the radio). With no company but her father and the cleaning girl (and both of them busy doing other things, not really company at all) she had whole hours of silence to fill» [12, c. 3-4]. Єдина рідна для Іві людина - батько, - залишався для неї передбачуваним, заклопотаним роботою та садом стороннім: «They (Іві та батько - Г.П.) could go off to opposite ends of the house and do whatever kept them busy» [12, c. 62]. Але поява імені на лобі дочки змушує батька прокинутись, стає приводом для того, щоб почати проявляти себе. Шрам на лобі Іві фактично дублюється у болі самовідчуття батька. Його образ, з нашої точки зору, певним чином втілює «біль», доказом чого виступає його романне «небагатослів'я», мовчання (адже біль, у першу чергу, є так само «невимовним, німим моментом, що передує мові, дії, значенню, культурі та індивідуальності» [9, c. 163]). Незважаючи на те, що батько залишається мовчазним, він «відпускає» свої емоції та себе не через слова, а через дії (фактично те саме робила й Іві): приносить одяг, який їй міг знадобитися у лікарні, влаштовує Іві до пластичного хірурга, згодом, віддає власні меблі для нового дому доньки. Але, у той час, як для доньки (фізичний) біль функціонує у якості «визначення, усвідомлення, окреслення реальності» навколо й для себе, то для батька фізичний біль доньки, що відбивається спогадами про загибель її матері - це скоріш нагадування про «людську смертність», недовговічність [9, c. 160], тіло трансформується у «проголошення людської ламкості/ крихкості» [3].

Брак почуттів і спілкування за межами дому, родини, спричинений непривабливою зовнішністю, незграбністю та дивними уподобаннями Іві, так само привертає увагу до себе через слово-магніт «Кейсі» на лобі. Ще раз підкреслимо, що це не просто шрам, подряпина, а слово, ім 'я іншої людини, що стає все чіткішим, більш «читабельним» (legible) після загоєння шкіри, наче проявляється на фотопапері. Процес цього «проявлення» супроводжується «проявленням»/виявленням, становленням та рекон- струюванням власної сутності сімнадцятирічної Іві (можна провести паралелі з образом Естер Прінн з роману «Багряна літера» Н. Готорна, у якому поява літери «А» на тілі юної Естер є, водночас, і результатом і причиною її сутнісної трансформації). Її вибір (відповідно, вибір Е. Тайлер) цього слова- імені для «оприлюднення» може тлумачитися на декількох рівнях: по-перше, на рівні поетологічному, як ще один своєрідний авторський прийом введення іншого образу в роман, разом з акцентуацією його вагомості на рівні сюжету. По-друге, саме місце розташування слова може тлумачитися як своєрідний виклик Іві собі і оточенню, оскільки обличчя - це перше, що людина (особливо жінка) бачить і на що дивиться у дзеркалі, а лоб - це те місце, яке, зазвичай, є першим «зрадником» людського віку (поява зморшок). Таким чином, ім'я Кейсі є ознакою болісного виходу (виведення авторкою) образу Іві з «мовчазного кокону», що утворився за сімнадцять років існування, а також її трансформації з маленької дівчини на молоду жінку (літери на лобі Іві певним чином замінюють і, водночас, нівелюють зморшки/ вік, адже для них уже на її обличчі місця нема), яка дає зрозуміти, що прагне спілкування, що готова впустити у своє життя ще когось.

Синтез суб'єктивного й об'єктивного болю в образі Іві проектується і в творчу сферу (опосередковано через образ музиканта Кейсі Драмстрінгса) - у музику. Це не видається дивним, оскільки чи не «єдиним об'єктом болю вважається уява» [9, с. 6], об'єктом сублімації якого, у свою чергу, стає мистецтво. Викарбування імені музиканта на обличчі автоматично анулює той штамп, який пов'язується з образом Іві у перших рядках роману («Evie Decker was not musical (курсив мій - Г.П.). You could tell that just from the way she looked» [12, c. 3]), ім'я Кейсі сигналізує причетність Іві до музики, тим самим і до ширшого соціального кола.

Наразі повернемось до образу володаря викар- буваного імені Кейсі Драмстрінгса. Чому він вводиться таким дивним чином і з