УДК 821.161.2-31.09

Печерських Любов Олександрівна, кандидат філологічних наук, викладач кафедр української та світової літератури Харківського національного педагогічного університету імені Григорія Сковороди.

ТІЛЕСНІСТЬ У РОМАНАХ Ю. АНДРУХОВИЧА

Постмодерний концепт «тілесності» як акцентований прояв чуттєвості художньо втілився в романістиці Ю. Андруховича на двох рівнях: тілесності тексту як манери письма й тілесності текстуального тіла як ознаки персонажів. Стаття присвячена дослідженню останнього аспекту. Виокремлюються анатомофізіологічне та іронічно-детальне зображення людського тіла, спостерігається специфіка гротескової концепції тіла, визначається зв'язок тілесного та духовного аспектів кохання, тілесності та перфоменсу, мети використання тілесності в прозі Ю. Андруховича.

Postmodern concept of bodyness embodied in the novels by Y. Andrukhovich on two levels, the level of bodyness of the text as the manner of writing and the level of the characters' feature. The article is devoted to the second aspect. Physiologic, ironic, grotesque representation of the human body, the goal of usage of the bodyness are being discussed.Ідеї контакту й тілесності - одні з визначальних для карнавалу. Зоною максимально фамільярного і грубого контакту є, за М. Бахтіним, галузь сміх - брань - побої. Мета створення в літературному творі такої зони - розвінчування, вивід предмету з «далевого плану», порушення епічної дистанції. «У ... плані сміху ... предмет можна нешанобливо обійти з усіх боків; ... спина, задня частина предмету (а також і його нутро, що не підлягає показу) набувають у цьому плані особливого значення ... смішний голий об'єкт, смішним є і знятий ..., "пустий" одяг. Відбувається комічна операція розчленовування» [7, с. 212]. Підґрунтя описаного процесу лежить у давніх часах: під час середньовічних карнавалів зміст офіційної культури та релігійних ідеалів піддавався зниженню через перехід на мову «тілесного низу», нарівні з пародіюванням та осміюванням, з метою оновлення. Цінності, що були осміяні, ставали більш зрозумілими та близькими, виконання спростованих під час карнавалу норм сприймалося природніше. Результатом карнавалу, як особливо підкреслював М. Бахтін, є розвиток самої культури за рахунок порушення однозначності, завершеності. Через осміювання і порушення норм людина засвоює культуру як у історичному масштабі, так і в процесі індивідуального розвитку. Сміхова культура середньовіччя була значною мірою драмою тілесного життя, але не індивідуального, а великого родового тіла, для якого народження та смерть - не абсолютні початок та кінець, а лише моменти його безперервного росту та оновлення, воно перейняте космічними елементами, пов'язане із землею. Обжерливість та «комізм, що визначається певною мірою непристойності», як зазначає В. Пропп [10, с. 217], стосуються галузі розгульного сміху. Явища, про які говорить вчений, мали на меті «пробудити в людині радість свого тілесного буття» та сприяти родючості землі [10, с. 218, 220]. Призначення тілесності в романі Рабле (показ людського тіла в анатомічному, фізіологічному і натурфілософському аспектах), на думку М. Бахтіна, полягає у прагненні розкрити нове значення, нове місце людської тілесності в реальному просторово-часовому світі. У співвідношенні з конкретною людською тілесністю «весь світ набуває нового змісту і конкретної реальності, матеріальності, вступає не у символічний, а в матеріальний просторово-часовий контакт з людиною», «людське тіло стає тут конкретним вимірювачем світу, вимірювачем його реальної вагомості й цінності для людини» [6, с. 99-100]. Отже, у романі Рабле робиться спроба побудувати всю картину світу навколо тілесної людини, у зоні фізичного контакту з нею.

Численні еротичні мотиви в романах Юрія Андруховича цілком відповідають духу постмодерної літератури, яка відкидає пуританську респектабельність. 1993 року Г. Клочек зазначав, що еротизація сучасної прози є однією з ознак її розкріпачення, оновлення, виходу з соцреалістичної ортодоксальності й наголошував на необхідності визначення художньої природи явища [9, с. 4]. Переглядаючи романістику Ю. Андруховича, наявну на сьогоднішній момент, можна спостерегти, що постмодерний концепт «тілесності» як акцентований прояв чуттєвості художньо втілився в ній на двох рівнях: тілесності тексту як манери письма й тілесності текстуального тіла як ознаки персонажів. Зупинимося на останньому аспекті.

Головною темою романів письменника можна вважати любов і смерть, Ерос і Танатос, але, як зазначає О. Гнатюк, «вони з'являються не в узвичаєному модерністичному серйозно-траурному одязі, ми бачимо їх у строкатому шматті постмо- дерністської гри» [8, с. 26]. Іронія перенасичення відчувається у сприйнятті виявів тілесного кохання Карлом-Йозефом у «Дванадцяти обручах»: «Карл- Йозеф Цумбруннен прокинувся від того, що за стіною хтось із кимось недвозначно і голосно - як би це сказати? - кохався. При цьому жіночий голос досягав таких пронизливо високих частот звукової ієрархії, що годі було й уявити собі всю невичерпність пристрасті, часом до нього приєднувався ще один - так само доведений до шалу» [1, с. 68]. У «Московіаді» та «Рекреаціях» автор протиставляє тілесність узвичаєному запереченню виявів еротичності в радянській художній практиці. Андрухович, у дусі Рабле [6, с. 99-100], намагається повернути тілесності сакральний зміст та, поруч з цим, матеріальність та реальність: «я бачила все ніби збоку, я продиралася крізь його одяг, я розкидала його навсібіч, він виявився худим і сильним, з дуже чутливою шкірою й дивовижними руками, ... виявився терплячим і стриманим, він повів дуже винахідливу гру, і я вперше довідалася, що таке буває, але головне було те, що