Динамічний, живий образ Ярчика Волшебника («Дванадцять обручів») є творчим переосмисленням бахтінського «гротескового образу». Майже точно за М. Бахтіним при побудові цього образу створено «несподіване сусідство речей»: «грубий светр, який перед тим належав відомій аванґардовій акторці німецького молодіжного театру, сорочка, ношена курдським борцем за державність власного народу і одночасно студентом Львівського університету, абсурдні штани якогось чи не мальтійського походження, кільчик у вусі...» [1, с. 45-46]. Але тілесність у сміховій культурі має важливі задачі показати всю незвичайну складність і глибину людського тіла, його життя, розкрити нове місце тілесності в реальному просторово-часовому світі, людське тіло стає вимірювачем світу, його цінності для людини, навколо тілесної людини будується картина світу, у зоні фізичного контакту з нею [6, с. 99-100]. Тілесність образу Ярчика розкривається за допомогою детального опису одягу героя: «А все ж яке чудо ці мальтійські штани - скільки всього можна винести у кишенях! Тепер ще раз: тотальна перевірка. На лівій штанці чотири кишені. Перша з них - бічна і глибока - містила у собі складений увосьмеро і запаяний у поліетилен оригінал угоди з обапільними підписами; тонший конверт - з усіма необхідними візами і гербовою печаткою Фонду "Карпатська ініціатива"; грубший конверт - з гонораром. Крім того - канапка номер один, тобто найбільша канапка, чотириярусна майонезна...» [1, с. 217-218], детальний опис продовжується протягом двох сторінок. Це класичний «ряд одягу», в якому домінантою є бутерброд. Цим обмежується місце людини у часопросторі для даного образу. Неоднозначності образ набуває за допомогою дивного уявлення про красу: «Це красиво. Такий фантастичний ракурс - тільки знімай ... колосальний сюжет - тіло у воді, гра двох текучих об'єктів, смерть як оявнення сутності, чи то пак повернення до себе додому. Смерть як віднайдення власної ніші, ванни, нірванни... » [1, с. 221-222], а також те, що у вуста Ярчика вкладається історія про циганських плащунів, які нібито повинні принести в жертву людину-нецигана, щоб повернути свої скарби [1, с. 215]. Зазначимо, що еротичне забарвлення повністю чуже гротесковій концепції тіла [5, с. 293].

Людське тіло зображується Ю. Андруховичем у кількох аспектах. У анатомо-фізіологічному («Фанні мала довгі, як струмки молока, ноги, шовково-теплий живіт і оксамитову чисту піхву, а шкіра її була настільки білою, що, як написали б у середньовічному романі, коли вона пила червоне вино, то було видно, як воно тече її стравоходом» [1, с. 149]. В іронічно-детальному: «Що найбільше сподобалося Перфецькому в Аді?.. відданість у любові, точніше, в любощах. Темперамент. Не в останню чергу - голос. Сподобалося все її тіло, достатньо сильне і ніжне ... Дуже сподобався її зад, аж ніяк не завеликий, але так досконало вбудований у решту тіла, що міг би стати для Перфецького джерелом невичерпних фантазій і радостей. Взагалі ж, уся та частина Ади, що починалася нижче її пояса, була Перфецькому найкраще знаною, і він поблагословив її з вдячністю, лиш тільки побачив, чи навіть не побачив - торкнувся. Що стосується, наприклад, грудей, то про них Перфецький знав менше хоча міг би сказати, що вони слухняно вкладаються чашами до його великих долонь - можливо, думалось йому, їхнім плеканням Ада займалася цілком окремо. Були також зеленого річкового кольору очі. Деякі натяки на чуттєвість рота та вух. А також - це треба особливо взяти до уваги - напівоберт голови і напіввигин шиї, що переходить у плече. Тому Перфецький любив на півкроку відставати від Ади і розмовляти з нею з-за плеча» [3, с. 42]. Цинічний аспект також має місце: «у нас триває велике статеве непорозуміння. Наші дівчата і далі недолюблені нами. Будь-які вияви повноти буття, цього вічного солодко-гіркого свята з його дарами і дірами, для нас замінило застілля - цей ерзац карнавалу, де надто багато п'ють, їдять і глитають ..., де "ми йдемо у наступ і грузнем у харчах, і, як лицарі ляжем кістьми у гостях". А наші жінки робляться від цього товстими і пійманими у пастку» [4, с. 44].

Тілесний аспект кохання в прозових текстах Ю. Андруховича часто відокремлюється від аспекту духовного: «Респондент ... поставив ... запитання...: чи моя любов до Венеції не нанизана на якийсь еротичний стрижень і ... чи не пробувала я лікуватися від цієї любові за допомогою