Наслідком динамізації наукової розмови про тіло була ціла низка концептів. «Вони вирізнили можливості і передусім межі різних теоретичних положень, а також необхідність чіткішого виділення методологічних альянсів та переходів меж. Так, дискурсивно-аналітичні і семіотично орієнтовані положення уже в багатьох відношеннях засвідчують вантажність конструктивістського методу, наприклад, при дослідженні тілесних образів у мистецтві та науці. Ці дослідження, однак, ґрунтуються, якщо навіть на добрих підставах, в основному на категорії гендер і тематизують стать лише в розумінні Батлер або тільки як залишкову категорію, визначену негативно. Та при вивченні тілесного досвіду або часово-просторової наявності тіла стать не може залишатися пустим місцем», - підсумували учасники конференції 2001 р. у Швейцарії [12, с. 11]. У цьому контексті літературознавець і театрознавець Ґ. Брандштеттер запропонувала концепт «staging gender» (сценічного гендеру). Метою дослідниці є продовження дискусії навколо статусу тіла та модусу його репрезентації в мистецтві. Визначення тілесності вона розглядає як таке, що постійно знаходиться в процесі, наголошуючи на його рухливості. «Сценічний гендер не має на меті заперечити чи замінити введений передусім із теорії Батлер перформенс. Моєю пропозицією є вживання обидвох понять додатково, так щоб вони, як спроба, одне одного зрушили і тим самим забезпечили іншу рухливість у перспективі запитань. У цілому ж ми залишаємося всередині матафорики театру, яка характерна і для феміністичної, і для психоаналітичної, і для соціологічної термінології - у полі перформенсу, маскараду, рольової гри» [4, с. 28]. Йдеться про процес культурного конструювання ідентичності та ди- ференції. Термін «stage» означає щось на зразок сцени миттєво окреслених дискурсів статей на різних рівнях - тематичному, політичному, науково- теоретичному. У таких імплікованих місцем дії сценах зустрічей статей сцени розкривають афективні зразки і форми тілесного (само-)відображення останніх, тому що зустріч статей завжди описана в термінах драматичного й театрального, особливо якщо йдеться про боротьбу статей чи жіночі та чоловічі ролі. Цей концепт дозволяє розмірковувати про театральність зображення жіночого й маску- лінного у літературі. Така модель передбачає структуру спостереження: можливість споглядання дієвої й реляційної сторін диферентності. «Із такого погляду, сценічний гендер взагалі пов'язаний із можливістю сприйняття у суспільстві сценічного й опису на його основі конституювання ідентичності й диферентності, щоб тим самим продемонструвати їх у суспільному плані: такими сценами є однаково відділи реєстрації актів громадського стану і спортивні арени, мильні опери та меси, музеї та змінні сцени медійної та еуегй-культури. Сценічний тендер - це також рамкове поняття, за допомогою якого такі сцени культури можна аналізувати на предмет їхніх соціальних, політичних та естетичних правил формування та практик. При цьому першочергово йдеться про те, щоб показати, яким чином ідентичність і диферентність перформують і наповнюють змістом, які ритуали введення й виведення наявні і в який спосіб інституційно перформують статеву диферентність» [4, с. 29]. Така модель має подвійну оптику: як категорія опису дій та їхніх символічних та естетичних значень і як категорія спостереження за цими процесами, й пропонується поміж іншим і для сприйняття «сцени мистецтва», на якій тіло виступає в основній ролі.

Отже, для того, щоб бути важливою категорією, тіло не може лише переймати функцію сигніфіканта як носія змісту, тобто бути матеріалом для репрезентації. Так само його не можна ототожнювати із присутністю чи автентичністю. З.Ґ. Кьоллєр пропонує зробити тіло продуктивно значущою категорією, відтворивши логіку мовно-риторичних жестів, які пов'язують тіло з мовою. У книзі «Тіло з обличчям» авторка розробляє концепт «перформа- тивного тіла», пов' язуючи його із постколоніальною репрезентацією в літературі кінця ХХ ст. [11]. Щоб усвідомити зв'язок тіла й репрезентації, його слід осмислити перформативно, вважає дослідниця. Цей крок визначає зміну парадигми, яка ґрунтується на постструктуралістських і деконструктивістських засадах, однак, на відміну від них зосереджується на культурних конструкціях, а не на їхньому зрушенні та дестабілізації. «Відповідно, для цього зв'язку перформенс розуміють не за Полем де