Із культурною репрезентацією тісно пов'язаний також концепт «мертвого тіла». Швейцарська дослідниця Е. Бронфен у своїй ґрунтовній праці «Лише через її труп. Смерть, жіночність і естетика» на широкому літературному матеріалі з використанням теоретичних положень компаративістики, психоаналізу, філософії, гендерних студій розробляє низку естетичних і поетологічних проблем, пов'язаних із мертвим жіночим тілом [6]. Одна із них - зв'язок мертвого тіла і тексту. Виходячи, з одного боку, із переконання Е. По, що смерть красивої жінки є найпоетичнішою із тем, а з іншого, - із твердження З. Фройда про текст як первісно мову відсутнього, авторка, зокрема, констатує схожість поміж трупом та художнім твором. Для аргументації вона аналізує образи мертвих жіночих тіл у художній літературі, а також портрети жінок як аналоги жіночих трупів. Е. Бовеншен вважає, що будучи візуальним знаком, мертва жінка не стає прямим означуючим. «У таких репрезентаціях жінка є знаком не для жінки, а для іншої, у дзеркалі якої повинна визначитися маскулінність» [6, с. 179]. Образ жінки як різниця/недолік/втрата є заспо-кійливим і небезпечним, в той час як образ жінки як спотворений самопортрет чоловіка, як кристалізація його фантазій задовільняє і заспокоює. Естетизація і прикрашання зменшують загрозу, звільняючи образ від контексту чи зв'язків, як у міфі про Медузу: якщо прямий погляд на голову жінки перетворював споглядача на камінь, то відображення голови у дзеркалі не могло заподіяти жодної шкоди. У зв'язку із деконструктивістською полемікою щодо феміністичних уявлень про жіночність дебати про тіло визначає також метафорика розшматованого, фрагментарного тіла, яка засвідчує відсутність ідентичності.
У соціально-історичному контексті Німеччини, особливо в зв'язку із націонал-соціалізмом і опрацюванням проблеми «непереборного минулого», значну увагу привертає до себе концепт «жаданого» чоловічого тіла під час фашизму. У межах теорії колективної пам'яті досліджують «тілесний канон» (М. Бахтін), тобто презентацію «зразкового тіла», й аналізують його у контексті того, яке слід відхилити. «Чоловіче тіло визначають не у його зв'язку із жіночим, а розглядають як позитивне, тобто «арійське», на противагу до «неарійського» [13, с. 62]. Мовиться про «мускулясту маскулінність»: атлетизм, позбавлену еротики оголеність та пластику тіла як символи патріархальності, сили та мілітаризації. В результаті спостережень над «жаданими тілами» атрибутами «зразкового чоловічого тіла» стають поняття «жертва» і «маніпуляція».
Мова тіла, пам'ять тіла, тіло як інсценування ідентичності, тілесна топографія автентичного, відчуження тіла - все це важливі теми сучасної німецької літератури. Концепти тілесності забезпечують теоретичне підґрунтя при їх розробці та художньому втіленні. Якщо, з погляду герменевтики, світ і тіло відображаються один в одному як макро- і мікросистеми, то будь-які зміни в одній із них обов' язково матимуть наслідки в іншій. Відтак знання про тіло є вагомою складовою пізнавального процесу.ЛІТЕРАТУРА
Шустерман Р. Мыслить через тело: гуманитарное образование // Вопросы философии. - Москва: Наука, 2006. - № 6. - С. 52-67.
Эпштейн М. Тело на перекрестке времен. К философии осязания // Вопросы философии. - Москва: Наука, 2005. - № 8. - С. 66-81.
Assmann A. Der lange Schatten der Vergangenheit. Erinnerungskultur und Geschichtspolitik. - Mьnchen: Beck, 2006.
Brandstetter G. Staging Gender. Kцrperkonzepte in Kunst und Wissenschaft // Kцrperkonzepte / Concepts du corps // Frei Gerlach F., Kreis-Schinck A., Opitz C., Ziegler B. - Mьnster, New York, Mьnchen, Berlin: Waxmann, 2003. - S. 25-45.
Braungart G. Leibhafter Sinn. Der ander Diskurs der Moderne. -