УДК 821.111(73).09:14

Остапчук Т.П., к.філол.н., доцент Миколаївського державного гуманітарного університету ім. Петра Могили

Концепція "тілесності" в романі Дж.С. Фоєра "Все освітлено"

Статтю присвячено аналізові роману сучасного американського письменника Дж.С. Фора "Все освітлено". Сюжет і перипетії розглядаються крізь призму концепцій "тіла" в її розумінні у постмо- дерній філософії ХХ століття.

The article concentrates on the analysis of J.S. Foers' novel Everything is Illuminated. The plot and events are interpreted within conceptions of body which were created in the postmodern philosophy of the 20h cen- ture.Поняття "тіло" й "тілесність" набувають категоріального статуту в постмодерній філософській парадигмі. Однак цьому передує довгий процес становлення цих категорій.

В Античності тіло розглядалося як дане богами, як частина всесвітньої єдності, мікрокосм у макрокосмі, в якому можлива наявність тіл богів, тіл космосу тощо. Індивідуального тіла у філософському розумінні не існувало.

У Середньовіччі ставлення до тіла репрезентується двома протилежними тенденціями. Перша - офіційно-церковна - яка, як відомо, розглядала тіло людини лише як оболонку для існування душі, як щось зайве, тимчасове, що заважало і було осередком гріховності, тож підлягало різного роду нівеляціям (піст, тортури, фізичне знищення заради очищення душі). З іншого боку, як доводить М.Бахтін, у цей же період у надрах народної, масової культури формується уявлення про так зване гротескне тіло. В дослідженні, присвяченому творчості Ф.Рабле, М.Бахтін відслідковує існування двох канонів зображення тіла - класичний та гротескний. Гротескне тіло цікавить все, що виходить за його межі, що "породжує тіло і пов'язує його з іншими тілами та позатілесним світом" [1], це тіло, яке знаходиться в процесі становлення, "воно ніколи не готове, не завершене: воно завжди будується, твориться і саме прагне творити інше тіло; крім того це тіло поглинає світ і саме поглинається світом" [1]. У висновку М.Бахтін стверджує, що "гротескні образи будуються, по суті, як двоті- лесні тіла. У безкінечному ланцюзі тілесного життя вони фіксують ті частини, де одна ланка заходить за іншу, де життя одного тіла народжується зі смерті іншого - старого".

В епоху Нового часу на перший план, принаймні у високому мистецтві, виходить класичний канон з його ідеєю про індивідуальне, завершене тіло, яке функціонує у готовому світі. Воно відособлене від інших, замкнене, таке тіло не розкривається світу, воно існує в собі. Відтак, всі проблеми, які пов'язуються з функціонуванням тіла, - сексуальність, хвороби, смерть, народження, афект - було витіснено на периферію філософської думки. Промовисто про це пише О.Геніс: "Картезіанська людина відчуває власне тіло тягарем. Вона говорить "у мене є тіло", замість того щоб сказати "я є тіло". Декарт відрізав людину від тіла, а значить, і від усього оточуючого світу. Природа залишилася ззовні, по той бік свідомості. Досліджуючи зовнішній світ, ми забули про ту природу, яка є в нас. Природа стала об'єктом вивчення, а людина - суб'єктом, який її вивчає", і далі: наука "відучила західну людину "мислити" всім тілом. Вона втратила примітивні, а можна сказати - природні навички тілесного контакту зі світом" [2, 208].

Однак мистецтво, а більшою мірою масова культура, яка ніколи не відходила від архаїчних джерел цивілізацій, та східні, ірраціональні, вірування й філософські системи зуміли зберегти некласичне уявлення про тіло. У ХХ столітті розквіт маскультури, значне взаємопроникнення східного та західного дискурсів знаменували перегляд зазначених категорій. На проблему тіла й тілесності звертали увагу такі філософи, як Я.Гуссерль, С.Кіркеґор, Ф.Ніцше, "тілесні практики" розглянув М.Фуко, Мерло-Понті став автором концепції "феноменологічного тіла", Дельоз та Гваттарі - "соціального тіла", Р.Барт - "текстуального тіла" тощо.

На східноєвропейських теренах класичний канон індивідуального "непорочного" тіла затримався, напевно, найдовше. Проблематика тілесності почала розглядатися лише в останні десятиліття. Серед російських досліджень варто пригадати роботи В.Подороги, О.Геніса, М.Єпштейна. В українському науковому дискурсі ці питання піднімаються в основному в зв'язку з феміністичними та ґендерними дослідженнями в працях Т.Гундорової, Н.Зборовської, Н.Монахової та інших.

Прочитання художніх текстів крізь призму концепції "тіла" й "тілесності" відкриває перед дослідниками нові, цікаві, неприступні раніше лакуни. Особливо продуктивним цей підхід виявляється під час роботи з сучасними постмоде- рністськими текстами, в яких відроджується первісний синкретизм верху й низу, індивідуального й колективного, свідомого й підсвідомого. Саме в такому ключі буде представлено роман американського письменника Дж.С.Фоєра "Все освітлено" (2002).

Текст складається з двох рівноправних частин: роману-хроніки американського письменника Джонатана Сафрана Фоєра про свій родовід, який постав у результаті відвідин України, та роману про подорож до Трахімброда, де проживали предки Фоєра, написаного одеситом Олександром Перчовим, який супроводжував американця як перекладач. Крім цього, в роман вклинюються листи Алекса до Джонатана, в яких він коментує все написане ними. Отже, вже на рівні організації тексту маємо справу з роздвоєнням лінії нарації, своєрідною двовимірністю та двотілесністю, адже відбувається вростання одного тексту в інший та народження одного з іншого.

На вербальному рівні оповідь Фоєра є граматично правильною та стилістично виваженою, натомість мова Алекса - покрученою та здеформованою англійською. Момент деформації, зміни, несталості загалом відіграє в романі одну з провідних ролей.

Реальний автор Дж.С.Фоєр вибудовує в своєму романі певну філософію тіла. Розглянемо декілька провідних концепцій, якими послуго ву- ється письменник.

По-перше, в тексті роману