Дід Фоєра-оповідача мав мертву праву руку, саме цей орган тіла роковим чином вплинув на його долю, адже саме через це безліч жінок закохувалася в нього. Цей дефект тіла (з традиційного погляду) збагатив героя величезним сексуальним досвідом і не один раз рятував йому життя.

Через увесь текст проходить інша деталь, яка також має стосунок до трансформації та деформації тіла: на самому початку оповіді, коли сталася трагедія, на річці на поверхні з'явилися білі нитки; у селищі проживав мешканець Соф'ївка, який, як вважали, був несповна розуму, тож зав'язував на своєму тілі безліч вузлів білими нитками, "розраховуючи, що таким чином тіло стане нагадувати йому про тіло, однак воно чомусь нагадувало лише про вузлики" [5, 15]; під час карнавалу на честь дня Трахіма весь штетл перетягувався - від будинку до будинку - білими нитками з вузликами; перша вдова, з якою дід Джонатана втратив невинність, показувала йому білі нитки, якими її чоловік зняв розміри зі свого тіла перед тим, як іти на фронт, а повернувшись, збирався виміряти себе знову, щоб довести свою незмінність. Як і все в романі, ці моменти позбавлені випадковості та однозначного трактування. На наш погляд, вони також мають своє акег- ego, а саме - покручене жіноче тіло з розширеними варикозними венами, яке досить часто фігурує в тексті і з яким пов'язаний момент ініціації героїв. Так, наприклад, коли Джонатан розпитує Алекса про його бабцю, останній розказує, що любив сидіти у неї під спідницею і водити рукою по варикозних венах: "Я дивився на світ крізь її сукні. Я бачив усе, а мене ніхто. Як з фортеці, з укриття під ковдрою. (...) Я почувався у безпеці, у спокої" [5, 157-158]. Тож і нитки з вузлами, і вени з варикозними ґулями - це результат пережитого, це згустки пам'яті. Тіло стає свідком страждань, які збагачують душу досвідом і мудрістю. Крім цього, маємо тут справу з так званим гаптичним зображенням дійсності - впізнавання і пізнавання об' єктів завдяки тому, що раніше ми до них доторкалися. За В.Подорогою: "Бачення у своїй гаптичній функції неможливе без опори на внутрішній образ тілесності, який саме і формується з невидимих ниток минулих дотиків: ми не бачимо того, чого не торкнулася наша рука" [3, 218]. Невипадковим є й метафоричне вживання в тексті та у щойно наведеній цитаті образу нитки - нитка пам'яті, нитка долі, нитка Аріадни. До речі, Фоєр таки розгортає останню метафору "лабіринт - нитка" знову ж таки у зв'язку з тілом. У момент, коли дід Джонатана, Сафран, познайомився зі своєю найкращою коханкою, "вони слугували один одному провідниками по лабіринтах власних тіл" [5, 239]. Коли насувалась німецька навала, мешканці Трахімброду заглибилися в спогади, які складалися у заплутані лабіринти, в яких вони намагалися розібратися, "рухаючись по ланцюжку назад, як Тесей у пошуках виходу з лабіринту" [5, 259].

В. Подорога також стверджує, що: "гаптична функція - це свого роду спосіб, яким наше тіло вписує себе у світ, не руйнуючи ні себе, ні світу" [3, 218]. Саме так герої Фоєра освоюють світ і входять у нього. Однак правила гри змінюються в періоди масового терору, коли зникає екзис- тенційна глибина і емоційна напруженість смерті окремого індивіда. Тоді, як стверджує А.Грицанов, "тіло знаходиться у фокусі "терапевтичної політики" репресивного державного апарату: діяльність останнього являє собою "анатомополітику" людських тіл і "біополітику" населення. (...) Звичайність масової насильницької смерті людей замістила трагедію індивідуальної гибелі людини, руйнацію її унікальної душі та тіла, стаючи подією поверхні, "краю" світу" [4, 827]. Саме відчуття "краю" світу супроводжує героїв роману у той момент, коли вони нарешті відшукали місце, де раніше знаходився Трахімброд. Там не було нічого, абсолютно нічого, крім постійної непроглядної темряви. Автор пояснює це тим, що в роки війни мешканці штетлу були жорстоко замордовані німцями, а їх будинки зруйновані танками за якусь мить. Така темрява є очевидним антиподом світла, яке випромінюють, ілюмінують у космос закохані, бо то світло народження нового життя, а масові вбивства і смерть людей призводять до "вмирання світу й світла" на тому місці, де це сталося. Єдина мешканка селища, яка вижила, на згадку про цей зруйнований світ довгі роки зберігала в коробках все, що змогла відшукати на місці Трахімброду. Цей мотив виступає паралельно початку оповіді, коли речі самі по собі створюють хаос, впорядкувати який під силу лише індивіду.

І нарешті третя концепція тіла, присутня в романі, - це концепція "текстуального тіла". Текст і тіло виступають категоріями, між якими можна поставити знак рівності. Тіла героїв ста-

Література

Бахтин М. Творчество Франсуа Рабле и народная культура Средневековья и Ренессанса. //http ://books: atheism. ru/philosophy/ creation_rable.zip

Генис А. Вавилонская башня. Искусство настоящего времени // Иностранная литература. - 1996. - №9. - С. 206-253.

Подорога В. Человек без кожи // Новое лите- ють місцем для письма, а отже, і для прочитання в буквальному сенсі. Так, коли пра-пра-пра... бабцю Джонатана Брод віддали на виховання старому Янкелю,