УДК 82.09(430):821.111

Хітрова Т.В., аспірантка кафедри англійської філології Запорізького національного університету

Шекспірознавчий дискурс Німеччини ХІХ століття: механізми інституалізації

Автор статті розглядає основні напрямки діяльності шекспірівського товариства в рамках інституалізації інтересу до спадщини великого англійця в культурній парадигмі Німеччини XIX століття.

The author of the article considers the main directions of the Shakespeare societys activity in the framework of institualizing interest in the great Englishmans heritage in the cultural paradigm of the XIX c Germany.У Німеччині з першої половини XIX століття виникає потреба теоретичного осмислення літературного доробку класиків. У контексті стрімкого розвитку самосвідомості нації та в умовах інтенсивного формування основних методологічних засад науки про літературу особливий інтерес викликають ті постаті світового красного письменства, чия творчість є водночас і високим художнім здобутком, і впливовим чинником творення національної культурної традиції. До числа таких постатей належав, насамперед, В.Шекспір, твори якого не лише добре знали представники національної німецької еліти, але й жваво обговорювали та популяризували.

У руслі загального захоплення німців постаттю та творчим доробком Великого Барда існуюча в німецькому культурному ареалі різно- векторна рецепція (театральна, читацька, літературно-критична, перекладацька) творчості англійського майстра слова призвела до виникнення шекспірівського товариства. З плином часу діяльність цієї громадської інституції набула світового значення та стала поштовхом до створення й інших подібних інститутів. Слідом за шекспірівським виникають товариства шанувальників Гете, Клейста, Геббеля.

Варто відмітити, що до цього часу залишається поза увагою українських літературознавців розгляд механізмів інституалізації інтересу до Шекспіра в Німеччині, зокрема соціокультур- ного контексту, в лоні якого виникла думка про створення подібного товариства, а також аналізу основних напрямків його діяльності та значення для подальшого розвитку світового шекспіро- знавства.

У німецькому ж шекспірознавстві існує декілька робіт, присвячених вивченню як специфіки діяльності товариства в цілому, так і деяким окремим аспектам даної проблеми. Відомий німецький літературознавець Мартін Ленерт у статті "Сторіччя німецького шекспірівського товариства" [1], залучивши до розгляду протоколи перших засідань, прослідковує особливості становлення і розвитку шекспірівського товариства протягом ста років. Роберт Фрікер у праці "Сторіччя шекспірівського збірника" [2] аналізує характер публікацій, що входили до складу цього видання, яке слугує форумом для спеціалістів та взагалі для небайдужих до спадщини Великого Барда. Значний інтерес становить і дослідження знавця шекспірового доробку Вальтера Томаса "Вільгельм Ехельгаузер - засновник німецького Шекспірівського товариства" [3]. Автор вищезазначеної праці підкреслює особливе значення Вільгельма Ехельгаузера в процесі популяризації творчості англійського майстра слова в Німеччині. Він переконливо демонструє, що цей промоутер німецького шекспірознавства глибоко розумів практичні наслідки своєї ініціативи для культурного розвитку співвітчизників.

Втім, такого роду шекспірівський інститут ані в українському, ані в зарубіжному літературознавстві ще не розглядався у співвідношенні з іншими питаннями, пов'язаними зі специфікою сприйняття творчого доробку Великого Барда в Німеччині. З огляду на це, цілком доцільним здається проаналізувати умови виникнення та специфіку діяльності шекспірівського товариства як своєрідного явища, що корелюється з таким поняттям імагологічного підхіду, як "свій" та "чужий", а також інституалізується в культурному середовищі Німеччини середини XIX століття.

Думається, що є певні підстави стверджувати, що шекспірівський образ, який склався в процесі рецепції в німецькій етнокультурній парадигмі протягом XVIII-XIX століть, має деякі властивості імаго. Оскільки В.Шекспір сприймається ментальністю німецького соціуму XVIII - першої половини XIX століття як геній, що репрезентує не їхню власну, а інокультурну традицію, тобто розглядається як певний інтег- рований образ, що є водночас близьким, майже "своїм" за певними ознаками і представником чужої культури (за етноспецифічними характеристиками представник англійського Ренесансу), то правомірно розглядати його як один із різновидів " імаго".

Водночас поступово в процесі активного "входження" Шекспірових текстів до нової комунікативної системи культурного життя Німеччини XIX століття шекспірівський образ перетворюється на літературний концепт.

Таким чином, у німецькому культурному ареалі складається цілком своєрідний, теоретично обгрунтований, емоційно забарвлений, пафосно представлений шекспірівський концепт, що відрізняється своєю оригінальністю та своєрідністю.

Наступним етапом здається доцільним визначити специфіку співвідношення "Свого" та "Чужого" щодо шекспірівської рецепції. В Німеччині великий британець сприймається спочатку як "чуже", але в тій соціокультурній ситуації "чуже" вважалось кращим за "своє". Англійський народ має чудову літературну спадщину, добре знану в світі. А Шекспір є яскравим символом англійської художньої традиції, отже, він може допомогти і німецькій нації відродити національну літературу. Пізніше зовсім нівелюється екстраполяція "свого та чужого" стосовно постаті англійського генія. Останнє втрачає свої автохтонні якості, перетворюючись на "своє", таким чином виникає поняття "unser Shakespeare".

В середині XIX століття німецька спільнота опинилась під впливом ідей відомих знавців творчості Шекспіра, зокрема Ф.Шлегеля, Г.Гервінуса, Т.Вішера, які були переконані в тому, що саме німецька нація, на відміну від співвітчизників великого англійця, заражених пуританізмом, першою осягнула сутність шекс- пірівських творів. Топос "наш Шекспір" був ініційований ще Ф.Шлегелем. Він писав: "Шекспір має вважатися нашим, тому що саме ми, завдяки німецькому духові, німецькій старанності і науці зробили його таким" [Цит. за: 4, с. 79]. Показовими в цьому сенсі слугують численні висловлювання діячів культури XIX століття щодо глибинних зв'язків творчого духу англійського майстра слова та духовності німецької нації. Так, відомий літератор Ф.Крейсиг досить красномовно визначав: " Шекспір посіяв родюче зерно свого генію в борону часу,