суспільства і місце правління планується обрати одне з найбільших міст, де пульсує духовне життя і де за підтримки існуючого театру та великого кола освічених вчених мужів віднайде основні і допоміжні засоби для свого функціонування та впливу" [11; 14]. І хоча Веймар у їх задумах не мав усіх необхідних передумов для успішного функціонування товариства, все ж саме він був обраний для постійного перебування правління як місто, дійсно пов'язане з іменами Гете і Шіллера, найбільш відданими прихильниками та популяризаторами шекс- пірівських творів у Німеччині.
Перше правління складалося з осіб різних за фахом та ступенем причетності до Шекспіра, зокрема: професор, доктор Фрідріх Боденштедт з Мюнхена, професор, доктор Ніколаус Деліус з Бона, генерал інтендант Франц Дінгельштедт з Веймера, професор Людвіг Екардт з Манхейма, доктор Рудольф Готтшаль з Лейпцига, письменник, доктор Ганц Костер з Веймера, професор Лемке з Марбурга, продавець книг доктор Фрід- ріх Август Лео з Берліна, генеральний директор Вільгельм Ехельгаузер і професор доктор Герман Ульрічі з Гале. Президентом було обрано професора філософії Германа Ульрічі (18061884), віце-президентами призначалися Ф.Дінгельштедт і В.Ехельгаузер.
Насамперед, на одному з перших засідань, був прийнятий єдиний правопис прізвища англійського драматурга "Shakespeare". Нагадаємо, що навіть Гете у гімні "До дня Шекспіра" ("Zum Schekspers Tag") використовував досить своєрідний фонетичний варіант імені. А якщо пригадати, що у всьому світі існує близько чверті мільйона статей, монографій, біографій, різноманітних коментарів, то значення єдиної орфографії імені очевидне.
Одним з наступних рішень було створення шекспірівської бібліотеки, яка планувалась у майбутньому як одне з найбільших спеціалізованих зібрань на континенті. Перший внесок надійшов від саксонської герцогині Софі в розмірі 500 талерів, який збільшили заможні члени товариства Ф.Лео та В.Ехельгаузер. Поступово бібліотека перетворилась на осередок духовного життя товариства, а в її колекції є як англійські, так і німецькі видання Шекспірових творів XVII і XVIII століть. Крім того, зібрана література про попередників і сучасників великого поета та про специфіку англійської сцени, а також переклади творів Великого Барда всіма мовами світу.
Важливим моментом засновники вважали і видання шекспірівського збірника - одного з перших у світовому шекспірознавстві науково- популярних видань. Останній набагато старший за аналогічні публікації Shakespeare Survey (1848) та Shakespeare Association Bulletin (1924) Shakespeare Quarterly (1950), що видавалися в Англії та Америці. Першим видавцем і редактором німецького збірника був Ф.Боденштедт, великий прихильник і знавець творчості англійського драматурга. На посаді редактора він перебуває у 1865-1867 рр., потім у 1868-1879 рр. його змінює Карл Єльце.
У протоколі одного з засідань зазначається: "збірник - це центральний орган німецького шекспірознавства, головні завдання якого полягають у дослідженні текстів та аналізі театральних постановок шекспірівських п'єс" [Цит. за: 2; 35]. Тобто передбачалось, що збірник слугуватиме популяризації, а також детальнішому, більш поглибленому вивченню творчості Шекспіра. Планувалось щорічне видання збірника, який би містив у собі насамперед доповіді учасників засідань шекспірівського товаривства, але з плином часу з'являлись і нові рубрики. Наприклад, огляд монографій та журнальних статей щодо шекспірівської тематики, виданих за останній рік як у Німеччині, так і за кордоном.
Аналізуючи зміст перших збірників, слід зазначити, що спочатку увага дослідників була сконцентрована на обговоренні вражень від постановок п'єс великого британця, а безпосереднє вивчення текстів залишалось, як правило, на периферії дослідницького інтересу. Думається, що такий розподіл акцентів пояснюється тим, що до збірника включалися статті всіх охочих, кому була близькою творчість англійського драматурга, незалежно від того, чи був автор статті класичним філологом, юристом, поетом, актором, драматургом або шкільним директором. Втім, треба відмітити поступове якісне зростання рівня робіт, що публікувались. На жаль, разом із цим можна також відзначити втрату емоційної забарвленості досліджень, пропонованих переважно вченими.
Під егідою діяльності товариства почали доволі активно перевидаватися зібрання творів англійського драматурга. Показовим у цьому сенсі є друге видання повного зібрання творів з ґрунтовними коментарями і примітками та німецькими анотаціями у 1864 р. за редакцією Ніко- лауса Деліуса. В подальшому з'явилося декілька видань Шекспірових творів. Серед них варто відмітити дванадцятитомне видання творів за редакцією Г.Ульрічі у 1867-1871рр, десятитомне видання, під редакцією Ф. Дінгельштедта у 1867р. та девятитомне видання під редакцією Ф. Боденштедта у 1867-1871рр. Особливий інтерес представляє двадцятитомне видання В.Ехельгаузера 1870-1878рр., де представлені переробки п'єс великого драматурга для німецької сцени. Крім того, можна відзначити появу першого шекспірівського лексикону Олександра Шмідта, який не втратив своєї актуальності й у наш час [12].
Досягаючи мети як найширшої популяризації творів серед усіх класів суспільства, значне місце відводилося все ж театру. Цілком природно, що саме сцені призначена головна задача - розповсюдження і поглиблення знань про шекспі- рівську творчість. Адже постановки не лише полегшують розуміння його драм і характерів, але і для переважної частини слухачів виступають єдиним засобом досягнення глибокого розуміння задуму драматурга. Тому вже протягом усього святкового тижня у 1864 р. було інсценовано цикл історичних драм від Річарда ІІ до Річарда ІІІ.
Визнання Шекспіра "третім німецьким класиком" зумовило також включення академічного вивчення його творчості до освітніх програм як у школах, так і у вищих навчальних закладах. Так, у 1864 р. в роботі "Англійська мова та література" Карл Єльце [13], учитель міста Дессау і один