Історія мексикано-американців (сучасних чикано) розпочинається з 1848 року, коли Сполучені Штати Америки за анексією здобули велику частину території Мексики вздовж кордону від Браунсвілла (Техас) до Тіхуани на Тихому океані, в цілому п'ять штатів: Техас, Нью-Мексико, Колорадо, Арізону, Каліфорнію. Передісторія чикано повертає нас до ацтеків і майя, до іспанських конкістадорів. Французька дослідниця культури чикано М. Рокард висловила думку, що Південний Захід Сполучених Штатів Америки для мексикано-американців "назавжди залишається Чиканоландією, де колись їхні пращури жили у злагоді один з одним і природою" [7; 79].

Детективний сюжет роману переміщується у сферу пошуків героєм особистісної ідентичності, своєрідної реконструкції біографії і культурної спадщини мексикано-американців у цілому. Фабула роману проста: під час фієсти повітряних куль в Альбукерке, що організовують щорічно восени, трапляється серія вбивств. До справи їх розслідування долучається Сонні. Це змушує його стати на зловісний шлях, що веде до світу чорної магії, корупції, наркобізнесу. У сюжеті присутні інші ключові топоси жанру: кіднепінг, "російська" загроза, небезпека ядерного вибуху, тероризм, експериментування з новітніми технологіями у галузі генетики людини. Здійснення помсти за допомогою потойбічних сил та практика спіритуалізму, представлена у діях ворожки Лоренци та дона Елізео, встановлюють порядок у світі. Таку ознаку твору Н. Фрай класифікував як типову для трагічного наративу [6]. Образ героя подано у динаміці. Протягом твору він зазнає еволюції: через своїх духовних вчителів він відкриває світ своїх предків, цілісність неповторної культури. Завдяки цьому Сонні звільняється від відчуття емоційної роздвоєності. Після зустрічі з цими "духовними провідниками" Сонні усвідомлює, що весь його попередній життєвий досвід закорінений в емоційних спогадах дитячих років. Цим Р. Анайя стверджує: все починається з рідної домівки.

Образ осені можна розглянути через інший, новий для європейської художньої свідомості образ Ла Йорони. У роботі російської дослідниці Т. Воронченко "Мексикано-американський феномен у літературі США" [2] йдеться про основу цього ацтекського міфу. Блукаючий привід матері, яка оплакує своїх дітей, "її крики і плач є передвісниками нових людських жертв" [2; 151]. Мотивами, пов'язаними із переказами про Ла Йорону, насичений фольклор Південного Заходу Америки. Присутність Ла Йорони у культурному просторі мексикано-американців настільки велика, що 10 травня, в День Матері, згадують і її, незважаючи на те, що "серед блукаючих привидів найбільш жахлива ця жінка, яка блукає ночами у пошуках своїх дітей" [2; 152]. Щодо форми втілення образу Ла Йорони у фольклорі, а потім і в літературі, то тут спостерігається певна лінійна закономірність. Як правило, Йорона - невтішна матір, яка розшукує своїх дітей (яких вона сама ж і вбила) - одна лінія, або небезпечна для людини сирена (що поглиблюється її визнаним вампіризмом) - друга лінія [ 2]. В текстуальному просторі твору згадується, що осінь - це час Ла Йорони. В образі Сонні та його стосунків із природою Р. Анайя відтворює міфологічні мотиви цього жіночого персонажу ("присутність ріки" у почуттях та снах героя, її голос у крику пугача). Символізм міфу та зв'язок із семантикою осені в романі реалізується таким чином: Ла Йорона оплакує своїх дітей, які потрапили у лабети сучасного техногенного світу і шукають своє "я", роблячи спроби самовираження. У філософсько-художньому осмисленні авторів чикано сучасний світ, створений в результаті поступового руху європейської (західної) цивілізації, виглядає жорстким, технократичним, із відчуженням у людських відносинах. У романі трагічним представлене і саме осмислення історії чикано.

Отже, ми спробували навести ознаки, які характеризують цей роман як трагічний за нара- тивною категорією літератури, спираючись на положення Н. Фрая. Так, у міфологіях більшості народів (зокрема, в західній традиції) осінь - це час відмирання, туги, скорботи. "Словник літературних символів" М. Фарбера розповідає, що осіння пора асоціюється із закінченням життєвого циклу, смертю [5; 17]. Але цей погляд стосовно культури чикано, здається, потребує коригування. Першим контраргументом може бути присутність сонця майже в усіх описах природи роману та взагалі в системі символів мексикано- американців, яка співвідноситься з радістю, оптимістичним світосприйняттям. Образ сонця поетизований і філософськи асоціативний; у ньому втілені ідеї перемоги дня над ніччю, життя над смертю, братерства над відчуженням [2]. М. Рокард небезпідставно ефектно дає назву книзі про творчість мексикано-американських авторів "Діти Сонця"[7]. Розкриваючи символіку назви, вона пише: "Література чикано сфокусована на всепроникаючому сонці" [7; 356]. В цьому докорінна відмінність літератури чикано від європейської літератури, насиченої "memento mori" (lat. - пам'ятай про смерть) і екзистенці- алістськими мотивами. Попри напружений сюжет, коли герої опиняються на межі смерті, сонце залишається образом надії на нове життя. Автор дає відчути "сонце, що висить над обрієм", "спекотні сонячні промені, які торкаються жителів Ріо Гранде", "гарячий сухий вітер" [4]. Символічно, що сонце і світло - постійні супутники Сонні Баката, його друзів.

Другим "проти" у трактуванні образу осені як трагедії для мексикано-американців може стати думка П. Топера, який у своїй статті "Трагічне у мистецтві XX століття" [3] говорить, що "латиноамериканська культура, насичена фольклорними мотивами і міфологічними уявленнями, має свої характерні особливості трактування сфери трагічного, які перетворюють її на