У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





піднесене розуміння "способу бути людиною" [7: 16]. Нація - ідеал більш вдосконаленої людини, обов'язково "спрямований у майбутнє" [7: 16]. Отже, нація - це велика мета, місія, яку треба виконати. За Ортегою, це великий задум (empresa)1. Націю - програму майбутнього життя - Ортега називає "вітальним органом". "Він примушує напружуватись наше буття, дисциплінує нас, моралізує нас. Без майбутнього нація перетворюється на народ, деморалізується й перебуває в стані приниження" [7: 17].

Імперативна формула національної ідентичності створює ефект відрізання минулого, не в тому розумінні, що Ортега закликає його забути, а в тому сенсі, що він наполягає на його вивченні заради вироблення переконливого образу майбутнього. Це відрізання покликане виконувати мобілізуючий ефект, а самі формулювання Ортеги повинні діяти на індивіда як шпори, що підштовхують його (індивіда. - О.П.) до самовдосконалення. Саме таку функцію також зобов'язані виконувати й національні еліти. Їхня роль - відкриття національної ідентичності за допомогою розуму й інтуїції у "спонтанних і рослинних" формах її кристалізації, і далі - перебудова всього національного, державного й суспільного ладу заради забезпечення нового вітального наповнення індивідів і націй. Нація народжується сама по собі, стверджує Ортега, але цей процес ніколи не завершується, якщо про націю не дбати. Він зауважує в "De Europa Medatatio Quaedem": "Поза сумнівом, ми народжуємось у нації, і індивіди не створюють її одного чудового дня, але проблема полягає в тому, що немає нації, якщо крім того, щоб народитися в ній, про неї ніхто не дбає і щодня тільки те й робиться, що її формують і переформовують" [7: 77]. Сама по собі традиція не може стати нацією, треба, щоб її (традицію. - О.П.), як основу проекту нації, еліти спрямували в майбутнє, перетворивши на ідеал, гідний здійснення.

Наведені думки Ортеги зовні виглядають як націоналістичні, проте таке враження хибне. Воно з'являється тільки внаслідок деконтекстуа- лізації окремих висловлювань філософа і нехтування усієї динаміки й складності його думки. По-перше, треба пам'ятати, що для Ортеги питання нації й національної ідентичності є поодиноким випадком проблеми людини взагалі. Ортега - насамперед філософ, а не ідеолог націоналізму. Він розглядає відродження іспанської нації як частину відродження іспанського суспільства (у цьому плані він був "антина- ціоналістом", про що, до речі, неодноразово заявляв), а саму Іспанію - як щось невідривне від світової і, якщо висловлюватись конкретніше, європейської реальності. По-друге, Ортега, намагаючись наповнити націю (націю-державу) вітально, виводить її за власні межі, туди, де вона припиняє бути собою і стає чимось іншим, відкритим простором, "контактною зоною", де вирує історичне й культурне життя.

Ортега бачив вирішення кожної нової проблеми в перенесенні останньої на якісно інший рівень складності. Це має стимулювати вітальне наповнення людського буття. Якщо спроектувати цей принцип на нарацію нації в Ортеги, то ми отримуємо картину постійного збільшення масштабу національної проблематики і, врешті- решт, її заперечення. Так, у "Старій і новій політиці", говорячи про оновлення Іспанії, він не задовольняється рівнем іспанської держави, а веде мову про потребу змінити все іспанське суспільство, життя кожного її члена, а також іспанської нації загалом. Тут держава повинна вийти за свої межі, адже вона "є одним із органів національного життя (але не єдиним його органом, є й інші" [9: 277]. Партії також повинні перемагати свою завузьку кастовість, аби перетворитись на мобілізовані за покликанням серця елітні ліги чи групи - покоління, які своєї чергою здійснюють акт самознищення, аби відродитися в тому, що ми сьогодні називаємо громадянським суспільством.

У "Безхребетній Іспанії" рівень вимог зростає: якщо іспанська нація хоче відродження, вона повинна подолати себе й намагатися знову стати імперією (принаймні в культурному плані). На доведення цього використана вся міць кастеляноцентристської риторики Ортеги. Тут ми бачимо традиційний для іспанських ліберальних інтелектуалів кінця ХІХ - початку ХХ ст. "культ" Католицьких королів як взірцевих діячів іспанської історії, саме в такому контексті лунає відома фраза "Кастилія створила Іспанію, і Кастилія ж її зруйнувала" [1: 153]. Для надання ідеї імперії переконливості Ортега розширює історичні горизонти, апелюючи до досвіду розвитку й занепаду імперій (зокрема, Риму). Тема імперської влади як синоніму величі проходить крізь увесь текст "Безхребетної Іспанії", в якому ми читаємо, що "тільки успішний і амбітний міжнародний проект народжує велику націю із внутрішньою стабільністю й гідною внутрішньою політикою" [3: 200].

Вихід на ще вищий європейський рівень примушує ще більше піднести складність вимог. Тепер вже для того, щоб Європа набула нової повноти, нації повинні відмовитись від традиційного розуміння своєї природи, яке протягом тривалого часу через механізми суперництва між європейськими національними державами та балансу сил забезпечувало Європі швидкий поступ. Тепер творчий потенціал звичного ідеалу нації вичерпано, і він не має майбутнього. "Коли ідею майбутнього в нації було ампутовано, сама ця ідея випарилась. Нації припинили бути націями й перетворились на провінції, внаслідок чого життя на всьому континенті стало провінційним. Було б дуже цікаво зайнятися вивченням того, яких конкретних форм набуває цей провінціалізм у кожній конкретній країні. Наприклад, як Париж, "столиця світу", якою він був ще сорок років тому, якось непомітно набув статусу провінційного міста" [7: 20]. Вихід для Європи, аби набути нового поштовху


Сторінки: 1 2 3 4 5