Гольдоні ще довго не наважувався остаточно порвати із сommedia dell'arte. Одна із кращих його комедій — "Слуга двох господарів" — була написана у 1744 році і являла собою сценарій; лише у 1749 році Гольдоні написав для неї текст.

Найбільш плідними у творчості Гольдоні були 14 років, які він прожив у Венеції (1748—1762). Це були роки його письменницької слави.

Титанічна праця, якою займався Гольдоні протягом цих років, принесла йому величезну популярність, любов народу і водночас нещадні напади критиків. У той час, як італійці називали його "протокоміко" ("першим комічним поетом"), а прості люди Венеції буквально носили його на руках, критика піддавала його та його твори жорстокому цькуванню.

На чолі ворожого табору стояли публіцист Баретті та письменник Карло Гоцці. Гольдоні називали "поетом черні". Гоцці звинувачував його у відсутності патріотизму, у наслідуванні французьких зразків, у грубому натуралізмі.

Через ці цькування драматург був змушений залишити венеціанський театр і переїхати у 1762 році до Франції, у Париж, куди його запросили як драматурга італійської комедії. Тут, на батьківщині європейського Просвітництва, Гольдоні користувався симпатією і підтримкою Вольтера.

У Парижі Гольвін прожив останні 30 років свого життя. Робота драматурга в Італійській комедії принесла йому величезне розчарування. Гольдоні довелося знову писати "комедії сюжету", тобто сценарії для імпровізації, як того вимагала французька публіка.

Починаючи з 1765 року був призначений вчителем італійської мови принцес, доньок Людовика XV. Цю посаду він обіймав протягом декількох років, переїхав до Версалю і відійшов від театральної справи. Однак, за його власним висловом, багаторазово повторюваним у "Мемуарах", він "жив при дворі, але не став придворним".

У 1771 році Гольдоні написав французькою мовою, яку досконало опанував, комедію "Ворчун-благодетель". Ця п'єса мала у Франції такий успіх, що навіть на меморіальній дошці, прибитій на будинку Гольдоні у Парижі, він характеризувався перш за все як автор саме цієї п'єси. Наводимо для підтвердження зміст напису: "Здесь скончался в бедности б февраля 1793 года Карло Гольдони, прозванный итальянским Мольером, автор "Ворчуна — благодетеля", родившийся в Венеции в 1707 году".

Комедія "Ворчун-благодетель" була останнім яскравим спалахом драматургічного таланту Гольдоні.

Останні роки свого життя він присвятив написанню "Мемуарів" французькою мовою, які були опубліковані 1787 року.

Літературний спадок величезний. Він написав 267 п'єс, з них більше 150 комедій. Найкращі з них: "Слуга двох панів" (1749), "Хитра вдова" (1748), "Феодал" (1752), "Трактирниця" (1753).

Комедії Гольдоні можна поділити на дві групи:*

комедії нравів із буржуазного та дворянського побуту, написані італійською літературною мовою;*

комедії із народного побуту, написані венеціанським діалектом.

3. Жанр казки - ф'яби у творчості К. Гоцці

Народився у Венеції у 1722 році, у збіднілій аристократичній родині. Мав титул графа. Все його життя було пов'язане зі світом театральної богеми. Родина Гоцці була дуже великою, складалася з одинадцятьох братів і сестер з їхніми чоловіками, дружинами і дітьми. Старший брат драматурга — Гаспаро Гоцці — був відомим на той час критиком і дотримувався передових поглядів. Його дружина Луїза Бергаллі була відомою поетесою. Вона переклала всі турботи, пов'язані із господарством та вихованням своїх п'ятьох дітей, на чоловіка та його брата. Карло Гоцці без упину воював із кредиторами Гаспаро та Луїзи, рятуючи родину брата від неминучого банкрутства.

У 20 років через матеріальні нестатки у родині Карло поступив на військову службу у Далмації, потім плавав на військовому кораблі, навчався кавалерійської служби, а потім (у 1744 році) повернувся до Венеції. Тут почав посилено займатися літературою.

Протягом 2761—1765 років Гоцці написав і поставив у Венеції 10 ф'яб, що мали величезний успіх.

Він помітив, що італійський народ залюбки сприймає будь-яку новинку і для нього зовсім не важко писати п'єси. Тому запропонував написати п'єсу на сюжет дитячої казки про трьох апельсинів, тим самим вразити Гольдоні і нанести йому остаточну поразку.

Задум Гоцці вдався. Його казкова п'єса "Любов до трьох апельсинів" була поставлена у 1761 році і мала колосальний успіх. Популярний сюжет і багата постановка не могли не захопити публіку. Гоцці висміяв у цій п'єсі, з елементами пародії, усі нововведення Гольдоні і вивів його самого під іменем мага Челіо.

Після "Трьох апельсинів" були поставлені ще 9 ф'яб, тобто п'єс-казок: "Ворон", "Король Олень", "Турандот", "Жінка-змія", "Зобеїда", "Зелена пташка", "Дзеїм, цар джинів".

У цих п'єсах Гоцці вже, по суті, відійшов від основного принципу комедії масок— принципу імпровізації. Його ф'яби із простих сценаріїв перетворилися на написані повністю п'єси. Тільки роль Труффальдіно, комічного бешкетника-слуги, Гоцці залишив ненаписаною, надаючи повну свободу дій виконавцю цієї ролі, знаменитому Саккі. Так, борючись із Гольдоні та його новою комедією, Гоцці сам використовував досягнення цієї комедії.

Успіх драматурга був величезним. Публіка буквально брала наступом його фантастичні п'єси у тому самому театрі Сант-Анжело, де 10 років тому панував і здійснював свою реформу Гольдоні.

Багато що приваблювало розніжену видовищами італійську публіку (точніше, венеціанську) у театральних казках Гоцці, а саме:*

клоунада старих знайомих;*

особливо яскрава постановка;*

насиченість усілякими дивами та перетвореннями, які вимагали складної театральної техніки;*

виростання палаців, міст ніби з під землі;*

вміле користування фабулою у складі драматичні ситуації;*

пробудження задушевні симпатії народу; оживлення відживаючих свій вік комедію масок, поєднання її з народною казкою, що втілювала у яскравих фантастичних образах властиву народу жадобу до справедливості;*

намагання завоювати театр для фантастики та поезії, зображення на сцені великої пристрасті та сильних благородних почуттів;*

будування п'єс на психологічних конфліктах (наприклад, "Принцеса Турандот");*

різноманітність джерел ф'яб — народні італійські казки, арабські, персидські казки тощо.

Література

1. Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме. — М., 1967.

2. Жирмунский В. М. Из истории западноевропейских литератур. — Л., 1981.

3. История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Л. В. Сидорченко. — М., 1999.

4. Соколянский М. Г. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. Проблемы типологии. — К., Одесса, 1983.

5. Тураев С. В. От Просвещения к романтизму. — М., 1983.

6. Аникин Г, В., Михальская Н. П. История английской литературы. — М., 1985.

7. Елистрапюва А. Английский роман эпохи Просвещения. — М., 1966.

8. Англия в памфлете. Английская публицистическая проза начала XVIII века / Сост. И. О. Шайтанова. — М., 1988.

9. Аникст А. А. Даниель Дефо . — М., 1957.

10. УрновД. М. Дефо. — М., 1977.

11. УрновД. М. Робинзон и Гулливер. Судьба двух литературных героев. — М., 1973.

12. Дубашинский И. А. Путешествие в некоторые отдаленные страны, мысли и чувства Джонатана Свифта. — М, 1986.

13. Муравьев В. Путешествие с Гулливером. — М., 1972.

14. Соколянский М. Г. Творчество Генри Филдинга. — К., 1975.

15. Колесников Б. И. Роберт Берне . Очерк жизни и творчества. — М., 1967.

16. Кузнецов В. Н. Франсуа-Мари Вольтер. — М., 1978.

17. Длугач Т. Б. Дени Дидро. — М., 1975.

18. ВерцманИ. Е. Жан-Жак Руссо. — М., 1976.

19. Артомонов С. Д. Бомарше, очерк жизни и творчества. — М., 1960.

20. Де Санктис Ф. История итальянской литературы. — М., 1964. —Т2.

21. Фридлендер Г. М. Лессинг. Очерк творчества. — М., 1957.

22. Аникст А. А. Гете и "Фауст". От замысла к свершению.

23. Конради К. О. Гете. Жизнь и творчество. — М., 1987. Т. 1—2.

24. Лан штейн П. Жизнь Шіллера. — М., 1984.