Юлія повернула до лона доброчинності. Вона знову побачила "всю мерзость греха", у ній пробудилася любов до розсудливості, була вдячна батькові за те, що тон віддав її під захист гідного чоловіка, "наделенного кротким правом и приятностью". Панові де Вольмару близько п'ятдесяти років. Завдяки спокійному, розміреному життю та душевній рівновазі він зберіг здоров'я та свіжість на вигляд йому не даси і сорока... "Наружность у него благородная и располагающая, обхождение простое и искреннее; говорит он мало, и речи его полны глубокого смысла", описує Юлія свого чоловіка. Иольмар любив дружину, але пристрасть його рівна й стримана, оскільки він завжди чинив, як підказував йому розум.

Сен-Пре відправився у навколосвітнє плавання, і декілька років про нього не було жодних відомостей. Повернувшись, він відразу написав Кларі, повідомляючи про свое бажання побачитися з нею і, відповідно, з Юлією, оскільки ніде у цілому світі він не зустрів нікого, хто міг би и і іній і и любляче серце.

Чим ближче Швейцарія та селище, де тепер жила Юлія, тим більше хвилювався Сен-Пре. Нарешті —очікувана зустріч. Юлія, зразкова дружина і мати, представляє Сен-Пре двох своїх синів. Вольмар сам проводжає гостя до відведених йому апартаментів і, бачачи його сум'яття, наставляй Гюго: "Начинается наша дружба, вот милые сердцу узы ее. Обнимите Юлию... Чем задушевнее станут ваши отношения, тем лучшего мнения о нас я буду. Но, оставаясь наедине с нею, ведите себя так, словно я нахожусь с вами, или же при мне поступайте гак, будто меня около вас нет. Вот и все, о чем я вас прошу". Сен-Пре починав відчувати "сладостную прелесть" невинних дружніх відносин.

Чим довше гостював Сен-Пре у Вольмарів, тим більшу поваги пін відчуває до господарів. Все у будинку дихало доброчинністю; родина жила заможно, але без розкошів, слуги стримані і віддані своїм господарям, робітники працьовиті завдяки особливій системі заохочень, — одним словом, ніхто не "скучает от праздности и безделья", "приятное соединяется с полезным". Господарі брали участь у сільських святкуваннях, обізнаними з усіма подробицями ведення господарства, вели розмірений спосіб життя і приділяли велику увагу здоровому харчуванню.

Юіара, що декілька років тому втратила чоловіка, на прохання подруги, переїхана до Вольмарів — Юлія давно вирішила зайнятися вихованням її маленької доньки. Одночасно пан де Вольмар запропонував Сен-Пре стати наставником його синів — хлопчиків повинен виховувати чоловік. Після тривалих душевних страждань Сен-Пре погодився — він відчув, що зуміє виправдати виявлену йому допіру. Перш ніж приступити до своїх нових обов'язків, він поїхав до Італії, до сера І Эдуарда. Бомстон закохався у колишню куртизанку, збирався одружитися із нею, відмовляючись тим самим від блискучих видів на майбутнє. Сен-Пре, сповнений високих моральних принципів, врятував друга від рокового кроку, переконавши дівчину заради кохання до сера Едуарда відкину ти його пропозицію та піти до монастиря. Обов'язок і доброчинність торжествували.

Вольмар схвалив вчинок Сен-Пре, Юлія пишається своїм колишнім коханим і раділа їхній дружбі, що була свідченням переродження почуттів. "Дерзнем же похвалить себя за то, что у нас хватит и силы не сбиться с прямого пути", пише вонаСен-Пре.

Отже, на всіх героїв чекало тихе і а безхмарне щастя, пристрасті не було тут місця, мілорд Едуард отримує запрошення оселишся у Кларам і разом із друзями. Однак шляхи долі незнані. Під час прогулянки молодший син Юлії впав у річку, вона кинулася йому на допомогу і витягла, але. захворіла, незабаром померла. У свій останній час вона писали Сен-Пре, що смерть її - благодіяння неба, оскільки тим самим воно позбавило їх жахливих бід хто знає, як все могло б змінитися, якщо б вони із Сен-Пре знову стали жити під одним дахом. Юлія зізналася, що перше почуття, що стало для неї смислом житія, лише ховалося у її серці: заради обов'язку вона зробила все, що залежало від її волі, але у сердці своєму вона не вільна, і якщо воно належить Сен-Пре, то це її мука, а не гріх. "Я полагала, что боюсь за вас, но, несомненно, боялась за самое себя. Немало лет я прожила счастливо и добродетельно. Вот и достаточно. А что за радость мне жить теперь? Пусть небо отнимет у меня жизнь, мне о ней жалеть нечего, да еще и честь моя будет спасена". "Я ценою жизни покупаю право любить тебя любовью печной, в которой нет греха, и право сказан, в последний раз: "Люблю тебя".

Література

1. Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме. — М., 1967.

2. Жирмунский В. М. Из истории западноевропейских литератур. — Л., 1981.

3. История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Л. В. Сидорченко. — М., 1999.

4. Соколянский М. Г. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. Проблемы типологии. — К., Одесса, 1983.

5. Тураев С. В. От Просвещения к романтизму. — М., 1983.

6. Аникин Г, В., Михальская Н. П. История английской литературы. — М., 1985.

7. Елистрапюва А. Английский роман эпохи Просвещения. — М., 1966.

8. Англия в памфлете. Английская публицистическая проза начала XVIII века / Сост. И. О. Шайтанова. — М., 1988.

9. Аникст А. А. Даниель Дефо . — М., 1957.

10. УрновД. М. Дефо. — М., 1977.

11. УрновД. М. Робинзон и Гулливер. Судьба двух литературных героев. — М., 1973.

12. Дубашинский И. А. Путешествие в некоторые отдаленные страны, мысли и чувства Джонатана Свифта. — М, 1986.

13. Муравьев В. Путешествие с Гулливером. — М., 1972.

14. Соколянский М. Г. Творчество Генри Филдинга. — К., 1975.

15. Колесников Б. И. Роберт Берне . Очерк жизни и творчества. — М., 1967.

16. Кузнецов В. Н. Франсуа-Мари Вольтер. — М., 1978.

17. Длугач Т. Б. Дени Дидро. — М., 1975.

18. ВерцманИ. Е. Жан-Жак Руссо. — М., 1976.

19. Артомонов С. Д. Бомарше, очерк жизни и творчества. — М., 1960.

20. Де Санктис Ф. История итальянской литературы. — М., 1964. —Т2.

21. Фридлендер Г. М. Лессинг. Очерк творчества. — М., 1957.

22. Аникст А. А. Гете и "Фауст". От замысла к свершению.

23. Конради К. О. Гете. Жизнь и творчество. — М., 1987. Т. 1—2.

24. Лан штейн П. Жизнь Шіллера. — М., 1984.