"Тот, кто думает, что может обойтись без других, сильно ошибается; но тот, кто думает, что другие не могут обойтись без него, ошибается ещё сильнее".—

"Истинное красноречие — это умение сказать всё, что нужно, и не больше, чем нужно".

Ці мізантропічні спостереження, викладені із блиском великого і неперевершеного стиліста, розхвилювали Францію, вищий світ впізнав себе.

Сучасники досить часто звинувачували Ларошфуко у мізантропії, у песимістичному погляді на людину. Він усе це передбачив: "Все любят разгадывать других, но никто не любит быть разгаданным сам". Ларошфуко хотів допомогти людині "пізнати саму себе" і вважав найвеличнішим подвигом дружби відкрити другові очі на його власні недоліки. Це він і зробив у своїх "Максимах".

Із характеристикою французького суспільства другої половини XVII століття виступив Жан де Лабрюйєр. У 1687 році він опублікував книгу "Характери Теофраста, переклад з грецької", яка із кожним новим виданням поповнювалася та неодноразово коректувалась автором. Початковий задум простого перекладу тексту давньогрецького філософа, учня Аристотеля, врешті-решт вилився у самостійний оригінальний твір французького письменника — "Характери, або нрави нашого віку".

Син буржуа, Лабрюйєр значно відрізнявся за своїми поглядами від аристократа Ларошфуко. Його відгуки про дворянство дуже прискіпливі; і, навпаки, судження про народ сповнені глибокої симпатії.

Він також викривав багато вад людської натури, але його погляд на життя оптимістичний:—

"Дети не знают ни прошлого, ни будущего, они (что с нами никогда не бывает) наслаждаются настоящим".—

"Любовь и дружба исключают друг друга".—

"Мужчина соблюдает чужую тайну вернее, чем собственную, а женщина лучше свою, нежели чужую".

I Паскаль, і Ларошфуко шукали джерело зла і добра у самій природі людини, а Лабрюйєр шукав його у суспільстві.

В основі афоризму французьких моралістів, як правило, покладений парадокс. Наприклад:

"Наши добродетели — это чаще всего искусно переряженные пороки". (Ларошфуко).

"Люди делятся на праведников, которые считают себя грешниками, и грешников, которые считают себя праведниками". (Паскаль).

"Женщины с лёгкостью лгут, говоря о своих чувствах, а мужчины с ещё большей лёгкостью говорят правду". (Лабрюйєр).

Твори французьких моралістів об'єднував не лише жанр, але й тематика. їх цікавили:—

проблема людини;—

таємниця її долі і її місце у суспільстві;—

доброчинності та вади моральні пошуки та падіння людини;—

питання психологічні та соціальні тощо.

Одним із найвизначніших французьких поетів XVII століття був Жан де Лафон-тен (1621—695). Незважаючи на те що загальноєвропейську славу він здобув завдяки своїм байкам, проте письменницький діапазон його був незрівнянно ширшим.

Жан де Лафонтен народився 8 червня 1621 року у Шато Тьєрі. Батько його обіймав посаду "наглядача вод та лісів". Поет навчався спочатку у сільській школі, потім у колежі в Реймсі. Оскільки від батька він мав отримати у спадок посаду збирача податків, то деякий час вивчав і право. Але йому зовсім не подобалася посада чиновника.

Писати почав пізно, коли йому вже було 33 роки (1654). Він опублікував комедію "Євнух"— твір учня, навіяний враженнями від читання творів Теренція. Представлений впливовому тоді міністрові Фуке, Лафонтен був обласканий останнім, отримав пенсію і, продавши свою посаду та нерухоме майно у Шато Т'єрі, переїхав на постійне місце проживання до Парижа. Тут він зблизився із Буало, Мольєром та Расіном. Захоплення друзями було настільки сильним, що він помістив їх під вигаданими персонажами у романі "Любовні пригоди Псіхеї". У 1665 році були опубліковані його "Віршовані казки та оповідання", а у 1668 році — "Вибрані байки". На літературу Лафонтен дивився як на засіб заробляти гроші. У житті він був людиною простодушною, наївною, а інколи надзвичайно розсіяною та забудькуватою. Представлений королю, аудієнції у якого він сподівався, щоб подарувати йому томик своїх віршів, змушений був зізнатися, що книжку забув вдома.

Про нього ходило багато анекдотів: говорили, що він полюбляє в світі лише три речі — вірші, розваги і жінок.

Особливості байок Лафонтена

Сюжети байок Лафонтена здебільшого спільні, більшість із них беруть свій початок від прозових байок напівлегендарного грецького байкаря Езопа. Політичні байки аж ніяк не невинні. Вони досить уїдливі і в них відчутні демократичні симпатії. Для прикладу розглянемо байку "Звірі під час чуми".

Нечувана біда страхи наслала люті.

Щоб смертю покарать гріхи земні,

І непрощенні, і страшні,

Чума напалася за вчинки незабуті,

Супроти звірів почала війну,

Зганяла в пекло всяку звірину.

Зник апетит, немає в звірів сну:

Сумирні горлиці гризуть одна одну,

Де й ділася любов, і дружба, і довіра?

Лев звірів поскликав

І їм таке сказав:—

Прийшла біда на звіра,

Настав наш смертний час.

Історія навчає нас:

Знайти, хто винен, —

І вмерти той повинен,

Покрити смертю гріх,

І друзів тим урятувать своїх.

Про себе розповім я правду, любі друзі

Ох досить натворив гріхів —

Чимало баранів роздер у лузі,

Загриз невинних пастухів.

Як скажете, за ці провини

Готов лягти до домовини.

Хай кожен з вас, у кого совість є,

Тяжкий свій гріх прилюдно визнає!—

Володарю!—

— Лисиця низько гнеться,—

— Про що там мова йдеться?—

Для баранів, гладких і мовчазних,—

Та кара — ласка з неба;—

А пастухів дурних Карати завжди треба.—

Скажу: то щастя є—

— Нести тобі до ніг життя своє...—

Всі слухачі ту мову привітали—

І дружно зааплодували.

Не сміли в Тигра гріх знайти;

Ведмедя вирішили обійти;

Псів — сторожів на раді

Не осудив ніхто в громаді—

За службу їм і слава, і хвала...—

От черга підійшла і до Осла.—

Покірно визнає Осел провину:—

Колись, в лиху годину—

Брів луками ченця,—

Вхопив жмуток сінця (Чорт, мабуть, спокусив!).—

— Осел пробачення просив,

Та вчений Вовк промовою палкою Довів:

скарать Осла покарою тяжкою.—

Тепер відомо, звідки зло

До нас прийшло,

Чому вмирають чесні друзі:

Травицю жер Осел в ченцевім лузі!..—

Осел був усіма Обвинувачений,

Безжально страчений.

Безсилий ти — тобі жалю нема!

"Суд судит по тому, могуч ты иль бессилен, В зависимости от того, тебя объявят иль правым иль виновным! " — підсумовує свою байку Лафонтен.

Домінанти творчості Лафонтена:—

народність;—

філософічність;—

предметом байки часто виступають не лише вади людей, але й психологічні спостереження;—

наявність літературних імен, які використовуються у якості загальних назв.

Література

1. Аникст А. А. Теория драмы от Аристотеля до Лессинга. История учений о драме. — М., 1967.

2. Жирмунский В. М. Из истории западноевропейских литератур. — Л., 1981.

3. История зарубежной литературы XVIII века / Под ред. Л. В. Сидорченко. — М., 1999.

4. Соколянский М. Г. Западноевропейский роман эпохи Просвещения. Проблемы типологии. — К., Одесса, 1983.

5. Тураев С. В. От Просвещения к романтизму. — М., 1983.

6. Аникин Г, В., Михальская Н. П. История английской литературы. — М., 1985.

7. Елистрапюва А. Английский роман эпохи Просвещения. — М., 1966.

8. Англия в памфлете. Английская публицистическая проза начала XVIII века / Сост. И. О. Шайтанова. — М., 1988.

9. Аникст А. А. Даниель Дефо . — М., 1957.

10. УрновД. М. Дефо. — М., 1977.

11. УрновД. М. Робинзон и Гулливер. Судьба двух литературных героев. — М., 1973.

12. Дубашинский И. А. Путешествие в некоторые отдаленные страны, мысли и чувства Джонатана Свифта. — М, 1986.

13. Муравьев В. Путешествие с Гулливером. — М., 1972.

14. Соколянский М. Г. Творчество Генри Филдинга. — К., 1975.

15. Колесников Б. И. Роберт Берне . Очерк жизни и творчества. — М., 1967.

16. Кузнецов В. Н. Франсуа-Мари Вольтер. — М., 1978.

17. Длугач Т. Б. Дени Дидро. — М., 1975.

18. ВерцманИ. Е. Жан-Жак Руссо. — М., 1976.

19. Артомонов С. Д. Бомарше, очерк жизни и творчества. — М., 1960.

20. Де Санктис Ф. История итальянской литературы. — М., 1964. —Т2.

21. Фридлендер Г. М. Лессинг. Очерк творчества. — М., 1957.

22. Аникст А. А. Гете и "Фауст". От замысла к свершению.

23. Конради К. О. Гете. Жизнь и творчество. — М., 1987. Т. 1—2.

24. Лан штейн П. Жизнь Шіллера. — М., 1984.