Ігор Калинець

Писанки

Автор описує процес традиційного для українців виготовлення писанки:

Виводить мама дивним писачком,

по білому яйці воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках,

із цибулиним золотим узваром,

з настоями на травах і корі,

на веснянім і на осіннім зіллі —

і писанка оранжево горить

у філіграннім сплеті ліній.

За допомогою виразних метафор з використанням солярної (сонячної) символіки, наприклад, «згусток сонця», «ясні сонця котилися у мамині долоні», тавтології21: «буяють буйно», гри слів: «мереживом мерехтить» поет створює образ «дивовижного світу» космацьких22 орнаментів.

То вже вона, як дивовижний світ,

то вже дзвенить, як згусток сонця,

буяють буйно квіти у росі,

олені бродять в березневім соці.

І стилізовані сплітаються сади

у маєві густих обрамлень,

мереживом найтоншим мерехтить

геометричний космацький орнамент.

І я поплив у світ дитячих мрій

на білі колискові оболоні...

Котились писанками ізгори

ясні сонця у мамині долоні.

Дивосвіт

(фрагменти)

Вірші І. Калинця вирізняються серед вивчених раніше творів специфічним синтаксисом і, відповідно, пунктуацією. Відсутність розділових знаків, своєрідний поділ на строфи23 створюють індивідуально-авторський, неповторний ритм цієї поезії.

Стежечка

ходім зі мною

стежечко

обережно

не зачепися за камінець

переступи соломку

і під спориш не ховайся

все одно бачу

а там

за городом

ого як ти виросла

сама біжиш

через струмок перескакуєш

батіжком по пилюці цвяхуєш

за суницею збочуєш

топчеш горох при дорозі

коли б глянути

стежко

он з тої гори

на всенький світ

тільки не поспішай

така верчена ти

як дзиґа

але ж світ красний

голова крутиться

Блискавка

пливе собі королева

королева темряви

у дзеркало

а темно

зблисне

на мить

світлом

зазирне

хто на світі найгарніший

ви ваша темність

відкаже дзеркало

похапцем

заспокоїться королева

на часину

сказано писана красуля

Веселка

надягла веселка

стрічок

стрічок

як у свято

взяла коромисло

і пішла до річки

дорогою перестрів її

князенко Соняшник

із золотим черевичком

в руці

поміряла веселка

якраз на ніжку

от вони й побралися

Криничка

сплю глибоко глибоко

а ще глибше

мати моя підземна

я їй про зорі розповідаю

а вона про коріння дуба

я їй про хмаринку

а вона студеним молоком

мене поїть

я їй про метелика

а вона

з водяного царства

русалку приводить

а оце

весняна калина

не хоче забрати з мене

свою подобу

тільки сонце

п'є та п'є

калинову воду

через золоті соломинки

Дим

втік дим від вогнища

просто у синіх джинсах

розпатланий

та й подався у мандри

тільки спечену картоплину

прихопив

по дорозі до міста

сів у трамвай

принюхується

зітхнула кондуктор —

осінь мені запахла

залоскотало водієві в носі

повернув трамвай

і гайнув у гай

я не в той трамвай сів

подумав дим

і через вікно

вистрибнув

Як бачимо, для віршів Ігоря Калинця характерна виразна персоніфікація неживих об'єктів: автор виокремлює предмети та явища, що мають для нього особливе, символічне значення, і наділяє їх атрибутами істоти. У такий спосіб поет залучає читача до співавторства, співтворення його поетичного світу, в якому людина живе в гармонії з оточуючим середовищем, природними об'єктами та явищами.