Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Ірина Жиленко

Ірина Жиленко

І світла алея...

І світла алея

веде до стрімкої води.

Поезія побудована на риторичних запитаннях, за допомогою яких підкреслюється особливий внутрішній стан ліричної героїні:

Скажи мені, де я?

І звідки ця легкість ходи?

Засипаний квітом

будиночка сонячний дах.

[...]

Гроза відкотилась...

І змиті дощем на зорі,

в мені засвітились акацій стрункі ліхтарі.

І світла алея...

І пляж, і старенький причал.

Скажи мені, де я?

І звідки ця спрага почать

спочатку? Розкрити

вікно в пломеніючий сад.

І в чистому зшитку

найперший свій вірш написать.

Із книги «Вечірка у старій винарні»

Лірична героїня вірша, а відтак і авторка, замислюється над природою поетичного натхнення, бажання творити.

Зимовий мотив з візитом пічника

Душа земне переросла,

небесного ще не сягнула,

краєчок неба одгорнула

на рівні серця і чола —

заплакала і геть пішла...

Бо ще була душа мала.

Рости ж так боляче і страшно

А ми ж худобонька домашня —

нам треба хатнього тепла.

[...]

Сусід (дарма, що інвалід) –

пічник, якого пошукати...

Я радісно йому обід

збираю. І тепліє хата.

Коли ж зійшов на землю вечір —

зійшла за вечором звізда,

і в чорну шибку загляда,

і відбивається в колечку.

Небесне вже переросла,

земного не збагнула, рано.

Ще та звізда була мала,

зелена ще, хоч і різдвяна.

А в сінях тьма і холоднеча.

У глечику замерзла вода. Луснувши, старенький глечик злякав зірку, яка втекла.

То був салют земному дому,

зимі земній, вогню земному,

душі, яка за ніч спочине,

і вранці вийде до воріт,

і знов дитячими очима

різдвяно осіяє світ...

У вірші відображено роздуми про суть та призначення людської душі. Невипадково наявний мотив Різдва — свята, коли запалюється на небі нова зірка — символ приходу Христа, який змінив світ. Натомість до героїні приходить пічник, який приносить тепло в дім. Таке поєднання високих та буденних елементів у межах одного ліричного сюжету надає поезії багатовимірного звучання.

За золотими вікнами зірок...

В земному Києві нема для мене весен.

По осені — мій кожен день і крок.

А як у вас там, в Києві небеснім,

за золотими вікнами зірок?

В земному Києві така стара я стала!

А вам Господь років не добавля.

Така ж яскрава посмішка у Алли!

Такий же чорний чуб у Василя!

В земному Києві — безмірність самоти.

Там вірші, чай і дим од сигарет.

Куди спішить? їм вічність вікувати.

Зарецький знов малює мій портрет.

А Стусові і вічність тіснувата...

Про щось земне замислився Кушнір.

Здригнулась чашка з недопитим чаєм.

Вони нам смерті не бажають,

ні, але їм дуже нас не вистачає!

Як там Лукаш? Все грає в доміно?

Було в нім щось розгублено-дитяче.

А ти, Валерик? Чи тобі чутно, як мама плаче?

Хоч уві сні для неї оживи...

В земному Києві,

повитому в жалобу,

тепер уже нема таких, як ви, —

о лицарі печальної подоби!

Нема весни. Ніщо не процвіта —

крім лицарів неситої утроби.

І, хоч потилиця у них крута, —

я не зроблюсь ніколи мізантропом.

Бо ви були! А отже, все було:

любов і подвиг, хрест і воскресіння...

Хай вічно світить лампа над столом

в небеснім Києві, в небесній Україні.

Хай береже спочинок наш Господь

всю довгу-довгу, всю небесну вічність.

А я віршую...

Бо казав Світличний:

«Іриночко, без віршів не приходь...»

І. Жиленко змальовує Київ. Однак у неї це не земне, знайоме всім місто, а місто, що існує в іншому, ідеальному світі, в тому вимірі, де можуть зустрітися живі та мертві, реальні люди і вигадані книжкові герої — всі, хто був колись знайомий. Вхід у цей світ розташований за золотими вікнами зірок.