Ірина Жиленко

Жар-птиця

Сусідка моя — чарівниця —

годувала надвечір родзинками

у клітці золоту Жар-птицю

з очима-намистинками.

Одного разу сусідка не замкнула клітку — і пташка вилетіла на волю.

Летіла все вище, так гарно, так вільно,

як в найзолотішім, найкращім мультфільмі...

Дорослим і дітям

яснішали лиця...

Проте трьохсотлітня ґава, яка себе називала Павою (старезна, без ока, та ще й кульгава), вирішила, що Жар-птиця непристойно яскрава.

І вся вороняча орава

зчинила люту стрекотняву:

«Вона яскра-яскра-яскррава!

Таку чужу нескромну птицю

тримать годиться

тільки в клітці!»

Вже третій день — нема Жар-птиці.

І людям посмутніли лиця.

О, не сумуйте. Її нема,

бо — розумієте? — зима.

Однак чарівна пташка зникла, бо застудилася й лікується.

Пішли на лад у неї справи.

І скоро знов злетить вона

на злість лихим, кульгавим ґавам,

на новорічну радість нам!

Підкова

Була зима. Ішов зелений сніг.

За ним — рожевий. Потім — фіалковий.

І раптом протрюхикав на коні

Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Золота підкова, схожа на місяць, залишилася лежати долі.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи

тут, на вікні. Щоб все мені збулося!

— Зійшлися і роззявили роти

— сімсот роззяв. Стоять вони і досі...

Роззяви стояли вперто під вікном кожний день. Сніг був різнокольоровим.

Що ж, покладу підкову в чемодан,

куплю я шубу. А тоді поїду

в Лапландію. Хоч трішки і шкода,

вже так і буть — віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став. Легкий і рівний, пада, пада, пада... Роти закрили всі сімсот роззяв.

І розійшлись... І полягали спати.

Гном у буфеті

Ти знаєш, у нашому домі,

в старому буфеті, давно

живе мій добрий знайомий —

старенький буфетний гном.

Він знав ще дідуся хлоп'ям,

а маму — малим дівчатком,

гукав пустунам: «Ай-яй!»,

Слухняним давав шоколадки.

Гном у багряному ковпачку золотить на свята сервізи.

Він любить какао пить,

смоктати м'ятні гостинці.

Так довго і солодко спить

в старій музикальній скриньці.

Гном дружив з однією маркізою, у якої навчився гарних манер.

Століття, і друге, і третє, —

прислухайся! — чуєш? — завжди

клопочеться гном у буфеті,

бормоче, зітха, шарудить.

І тупа, і плямка в куточку,

і дзвонить в буфетні шибки.

І в довгі засніжені ночі

нашіптує дітям казки.

Твори І. Жиленко переносять читача в казковий світ. Герої її поетичних казок творять неповторний світ добра і справедливості.