Євген Дудар

Червона Шапочка

Жила собі в одному селі гарненька дівчина Червона Шапочка. Носила вичовгані джинси й розписаний незрозумілими гаслами балахон. На голові була червона шапочка — подарунок бабусі на шістнадцятиріччя. Тому так її і звали.

Якось мама дала Червоній Шапочці пиріг, вина й звеліла віднести бабусі.

Відійшла дівчина подалі, сіла під кущ, випила вино, з'їла пиріг, дістала з потайної кишені цигарку і запалила... Смалить собі та й наспівує:

Ах, зта красная рябина...

Аж тут з-за кущів Вовк — страшенний, здоровенний і як гаркне: «Ага, попалася, Червона Шапочко! Зараз тебе з'їм!»

Червона Шапочка озирнулась, швиркнула через напомаджену губу, дихнула на Вовка перегаром, що той ледь не очманів. А тоді схопила його за вуха, скочила на нього верхи і звеліла їхати.

Аж уранці під'їхала до бабусиної хати. Кинула: «Чао предкам!» тоді попередила, що коли маман питатиме, де вона була, то щоб бабуся сказала, що в неї.—

Дай щось пошамати! — сказала Червона Шапочка.

Бабуся відмовила, що нічого немає, бо вона хворіла. Тоді дівчина кинула: «Ну тоді гони бабки. Пошлю Вовка, зараз принесе!» Бабуся тремтячими руками розв'язала вузлика й подала Червоній Шапочці свою пенсію, говорячи, що більше немає.

— Тоді я тебе з'їм! — налякала Червона Шапочка.

А повз хату в цей час проходив мисливець. Побачив загнаного Вовка, почув схлипування бабусі й ускочив у світлицю:

— Хто тут бабусю ображає?

Червона Шапочка криво посміхнулася й сказала, щоб не втручався у родинні справи, бо напише скаргу, що він убив Вовка, обікрав бабушенцію і приставав до неї...

Мисливець, хоч і був сміливий, а тут затрусився. Згадав дружину, дочок, та й позадкував до виходу.

Що далі було — ніхто не знає. Тільки під полудень з хати вийшла Червона Шапочка з вузликом на спині. І зникла в лісі, десь там блукає й досі. Хто побачить — сповістіть хоч її маму, бо побивається за своїм чадом неповнолітнім.

Гуморески Є. Дударя торкаються актуальних проблем з різних сфер життя: учених дискусій навколо надуманих наукових питань, бюрократії та неповаги до старших, що стала популярною серед молоді. Викриваючи суспільні недоліки, автор вказує й на міру провини кожного з нас в їх існуванні. Адже підтримуючи паперову волокиту, ми самі сприяємо її зростанню. Старше ж покоління, скаржачись на молодь, часто забуває про ті помилки у вихованні, яких припустилося, плекаючи нащадків.