Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Євген Маланюк

Євген Маланюк

Під чужим небом

1

Чужі: й земля, і небо тут, і люди,

І місяця золотосрібний ріг.

Життя давно, як божевільне, блудить

По манівцях заплутаних доріг.

Десь кревний край кона в останній муці,

Дикун над ним заносить ятаган,

А він скажений біль терпить, як Муцій,

І крапле кров росою з чорних ран.

Чому ж я тут? Куди ж іще заблудить

Безглузда путь і хто остереже?

Чужа земля, чужі похмурі люди —

Й саме життя, здається, вже чуже.

2

Не треба ні паризьких бруків, ні Праги вулиць прастарих. Тут молюсь, убогий митар, шукаю Твій вогненний слід...

3

Я тут, на чужинних бруках, чужий — несу чужий тягар. І сниться степ Твій, сняться луки, і на узгір'ях — вітряки.

4

Несу отут страшний свій іспит

І знаю, що життя мине.

І мати, сидячи на призьбі,

Вже не вичікують мене.

Давно Євгена поминає

За упокій старенький піп,

За весною весна минає

Під запашне зітхання лип.

Все далі висиха Синюха,

Й линя її весела синь,

А вітер заголосить глухо

І пролітає вдалечінь.

Сиріє стріха під дощами,

Вже хата стала нетривка,

І мати слухають ночами

Бронхітне гавкання Бровка.

5

По яких ще дорогах шукати причинної долі?

Перекотиполем блукати в яких степах?

Вітер грає, веселий, хвилюючись по роздоллю,

Від зруйнованих міст розвіває горілий прах.

Заховала перекупка-пам'ять всі сни глибоко,

Тільки будить горілка на чорнім шляху в корчмі,

Ніби в морок душі, в її цвинтарно-мертвий спокій

Після чарки отрути влітає сонячний чміль.

І ось все забуваю, і все зникає в сутінні.

Зостає лише рівний профіль і зоряний зір,

Та ще заграв глухих за плечима Твоїми тремтіння:

Всі принади Твоєї страшної краси.

Туга за батьківщиною — одне з найболючіших почуттів, і поет добре відчув це на собі. Доля закинула ліричного героя вірша Є. Маланюка «Під чужим небом» далеко на чужину. Йому самотньо, тоскно без рідної Херсонщини, батьківської хати, привіту рідних та близьких. Усе це йому сниться, пригадується, ятрить серце, але повороту немає. Вірш складається з п'яти частин, кожна з них має свій ритмомелодійний малюнок відповідно до змісту і настрою героя.

Істотне

Діла ростуть у невмолимі черги.

Громадиться цеглинами життя.

Як рух, як пруг, як вічний вир енергій,

Триває й визначається буття.

У наступній строфі автор за допомогою метафори створив неповторний образ будівлі. Водночас він утверджує думку про первіснісність Слова і Любові, які передують будь-якій справі:

Співа блакить крізь готику риштовань,

Дзвенить цемент крізь дужу плоть будов.

І все ж таки: в началі було — Слово!

І все ж таки: начальний дух — Любов!

Поет проводить специфічну паралель між мотором і серцем людини:

І в серці, і в колекторах моторів

Пульсує і іскрить одне і те ж —

Від хаосу до космосу просторів,

Від атома до голубих безмеж.

Людина за повсякденними справами не завжди помічає найголовніше, істотне — любов і добро — у своєму житті, ганяється за другорядним, несуттєвим. Є. Маланюк закликає до перегляду життєвих цінностей.

Доля в поезії «Стилет чи стилос» змальовується автором в образі трагічних терезів, що свідчить про гіркий життєвий досвід ліричного героя вірша:

Стилет чи стилос? — не збагнув. Двояко

Вагаються трагічні терези.

Не кинувши у глиб надійний якор,

Пливу й пливу повз береги краси.

Там дивний ліс зітхає ароматом і весь дзвенить від гімнів п'яних птахів.

Там зачарують гіпнотичні кобри

Під пестощі золототілих дів...

А тут — жаха набряклий вітром обрій:

Привабить, зрадить і віддасть воді.

Та тільки тут веселий галас бою —

Розгоном бур і божевіллям хвиль

Безмежжя! Зачарований тобою,

Пливу в тебе! В твій п'яний синій хміль!

Ліричний герой поезії вагається, чому надати перевагу — боротьбі чи поезії. Вибір цей інколи буває трагічним. Найчастіше в житті людини, як і в природі, відбувається протиборство (там «пестощі» — тут «жаха набряклий вітром обрій»). Герой готовий поринути у вир бурхливого життя.

Земна мадонна

Автор вживає старослов'янізми, за допомогою яких створюється ефект урочистості:

Як іонійськая колона,

Рожевіє дівочий сніг,

Ховаючи опуклість лона

В лілеях рук, в лілеях ніг.

Зверніть увагу на конфесійну лексику, вжиту в поезії:

Єдина! Не ображу зором

Двійник Мадонни на землі.

Ось пурпуром Цітери — сором

І на щоках, на чолі.

І б'ється кров в блакитних венах,

Як прах під вітром весняним.

В яких готичних кантиленах

Навіки виспівати гімн?

Там Приснодівою — Мадонна,

Тут, на землі, зорієш ти,

Що в пурпуровій мушлі лона

Ховаєш перлу чистоти.

Є. Маланюк у своїй поезії оспівує жіночу красу, чистоту, порівнює її з небесною красою Мадонни. Його захоплення і думки чисті. Жінка — мати, сестра, наречена — пречиста. Відповідно до зображуваного образу Мадонни вірш написаний у високому книжному стилі.