Після павзи Вер додала:

— Я ходжу в кіно, я роблю це, щоб бачити потім сни. Ви, Корвине, певно, не вмієте настроювати себе на сни. Ні? А я вмію! У мене є цікавий задум для повісти: описати не сам роман, перипетії кохання, а лише ті сни, що їх бачать закохані. Сни повторюються. Вони ляйтмотивні, й мотиви снів заступають зміни й подробиці любовних пригод. Це був би надзвичайно цікавий роман.

Корвин не зрозумів Вер: він не знав ніяких повторених снів, а ті сни, що повторювались, не мали жадного сенсу.

На відповідь Корвин зробив невиразний жест.

Проти них коло протилежної стінки фоє за столом сидів горбань у чорному сурдуті, з білим високим комірцем і чорною пишною, пов'язаною бантом з крепу краваткою. У нього було бліде, гостре обличчя рахітика й довгі вчепливі руки мавпи. З чорного паперу, наклеюючи на біле паспарту, він вирізав силюети.

Корвин запропонував Вер замовити горбаневі вирізати її силюету. Вирізуючи з паперу силюетний портрет Вер, оперуючи ножицями, папером і швидкими, довгими пальцями, горбань говорив:

— Ножиці слухняні, як олівець. Вони досконаліші від олівця й пензля. Я волію користуватись краще з ножиць, як з олівця. Ножиці психологічніші, вони як продовження пальців: це скульптура, поєднана з малюнком. Вирізати з паперу силюетний профіль жіночого обличчя — це відчувати насолоду. В профілях деяких жінок є дивовижна гармонійність. Я здобуваю фізичну втіху, коли мої пальці повторюють з м'якою й лагідною рівністю вигін підборіддя, губ, носа, чола й голови. Мистецтво силюети, мистецтво єдиної цільної лінії — умовне й обмежене. Воно легке й разом з тим важке. Але, перемагаючи його умовну обмеженість, іноді відчуваєш радісну сподіванку, що створено шедевр.

Горбань наклеїв на біле паспарту темну силюету Вер і, підвівшися, з глибоким уклоном, в який були вкладені нині вже забуті форми поваги, він з особливо вишуканою чемністю простяг Вер зроблений портрет. Од грошей мистець відмовився.

— Я мав приємність вирізати ваш профіль. Я відчув од того втіху. Я вдячний вам. Дозвольте ж мені, як мистцеві, цю маленьку примху та прийміть від мене невеличкий подарунок.

Корвин говорив Вер про доктора Серафікуса, що в крамниці забував узяти свого пакунка або ж брав чужий, не брав решти, що міг вирушити в одне місце, тим часом поїхати в інше і в дорозі забути, куди він їде, а приїхавши, не знати, куди приїхав, — що все своє життя забував про найголовніше в житті — кохати жінок.

Вер сказала художникові, щоб той обов'язково познайомив її з Комахою.

У доктора Серафікуса була одна вада, яка пригнічувала його і від якої він не міг звільнитися. Він був упертою й працьовитою людиною. Якщо писав наукову роботу, статтю, то опрацьовував безліч літератури, вводив силу цитат із примітками. «Комаха як учений існував у примітках. Щодо цього, то Комаха не відрізнявся від своїх колег, бо їх наукова діяльність була так само не більше, як тільки приміткою до науки». Список його друкованих праць і довідка про те, що він виконував відповідні громадські навантаження, двома додатковими примітками стверджували, що Комаха є Комаха, професор 2-го розряду в Київському ІНО (інституті народної освіти).

Він був більший, і цікавіший од своїх приміткових студій і свого приміткового існування, але традиційні сумлінність та працьовитість були більші за нього.

«Як і більшість його сучасників, він не розумів свого часу». Був упевнений, що кожен наступний день є автоматичним відтворенням попереднього. Колишнє товарне виробництво виходило з предмет невидимого: робітник виробляв конкретну річ — чоботи, пальто, стілець, віз, склянку, годинник — і милувався нею.

Сучасна людина не знає любові до речей, бо виробляє іх. «Система конвеєра розкладає роботу на низку часткових примітивних вправ». Доктор Серафікус теж був таким: «безпредметний», людина запереченого біологізму, «приміткового», замкненого, схематичного існування.

У кафе, куди Корвин усе ж таки витяг Комаху, доктор почувап себе незручно, був незграбним, дратувався від уваги Вер, її питань, чому він неодружений. Наступного дня, зустрівши жінку на вулиці, ганебно втік. Тоді Вер сама постукала до квартири Василя Хрисанфовича, бо не звикла відступати.

Серафікус грав на піаніно й не помічав нічого навколо себе. Вер слухала. Потім вони говорили про кохання. Доктор усе хвилювався, чи не здаватиметься тепер його ставлення до жінки нечемним або безсоромним.

Вер була незадоволена його поведінкою, вважаючи себе такою, перед чарами якої не встоїть жоден чоловік. Навіть поцілувала його перша, прощаючись на сходах, що пахли кішками.

Комаха мучився, що про нього подумає Вер? «Він називав людські пристрасті низькими, плотські бажання — нечистими». Хіба ж є не лицемірство з його боку? Наступного дня він вибачився перед Вер за свої думки, а ту розбирав сміх.

Комаха почав приходити до Вер, а та — до нього. Доктор «був незграбний, важкий і марудний», не знав, як себе поводити. Дозволяв лише гладити кінчики її пальців. Кожного разу хвилювався, чи приде. Потім чекав, що скаже на питання: «Коли побачимося знов?» — Ніколи».

Врешті Вер якось сказала Серафікусові, що йому добре було б одружитися зі скромною та хорошою дівчиною, яка б не була такою вередливою й примхливою, як вона.

Корвин був ображений. Він підозрював, що Вер зустрічається Комахою, що вона віддала перевагу не йому, а тому «серафічному циклопові».

Одного разу Вер пішла на концерт