Василь Симоненко

Цар Плаксій та Лоскотон

Цареве сімейство Там, де гори і долини, Де гуляє вітровій, — Там цвіте краса-країна З дивним ім'ям Сльозолий. І колись в країні тій Був на троні цар Плаксій, Голова його мов бочка, Очі — ніби кавуни. В Плаксія було три дочки І плаксивих три сини.

Цілими днями царева родина плакала. Плаксій пив дитячі сльози й наказував гвардії сльозівців карати тих, хто сміється.

Дядько Лоскотон Але в тому диво-царстві, Зневажаючи закон, Жив у мандрах і митарстві Добрий дядько Лоскотон. Він приходив кожний вечір — Хай чи дощ іде, чи сніг — До голодної малечі І усім приносив сміх. Мав він вдачу теплу й щиру, Ще й лукавинку в очах. І була накидка сіра В Лоскотона на плечах.

Там, де він з'являвся, панував сміх. Тому гвардійці царя полювали за ним.

Арешт Лоскотона Розізливсь тоді Плаксій — Цар країни Сльозолий. Гнівно він гукнув із трону: «Гей, ледачі сльозівці! Хто впіймає Лоскотона, Буде муж моїй дочці!»

Підлий капітан Макака спіймав Лоскотона і привів у Плаксоград.

Весілля в палаці Лоскотона посадили За вузенькі ґрати, А в палаці порішили: — Час весілля грати... —

Плаксій радів, що схопив Лоскотона й пишався собою та зятем.

Звільнення Лоскотона Та поки гуло весілля, То п'яниці вартові Напились якогось зілля Та й поснули у траві. А вночі йшли до в'язниці Батраки й робітники, Щоб звільнити із темниці Лоскотона на віки.

Робітники захопили палац царя. Лоскотон залоскотав Плаксія — той лопнув і помер від сміху. Його сімейство розбіглося хто куди.

А Макака-забіяка З'їв себе із переляку. Так веселий Лоскотон Розвалив поганський трон. Сам же він живе й понині,

Дітям носить щирий сміх В розмальованій торбині, В пальцях лагідних своїх.

Свої казки В. Симоненко писав для сина, який був першим слухачем і своєрідним критиком: поет переробляв твори доти, поки син не починав швидко їх запам'ятовувати. Вже давно виріс Олесь, а казки, написані для нього, несуть радість і життєву мудрість іншим дітям.