Володимир Підпалий

Тиха елегія

Коли мене питають: «Любиш ріки,

річки, і річечки, і потічки?» —

відмовчуюсь: вони в мені навіки,

а для мого народу на віки...

Коли мене запитують: «Народу

чи зможеш прислужитись, як і де?» —

мовчу: на ясні зорі, на тихі води

хай випадкове слово не впаде...

Коли мене питають: «Любиш землю, степи, озера, яблуні в саду?» — я знов мовчу, бо від них себе не відокремлю до смерті.

Коли мене питають: «Рідну мову

чи зміг би поміняти на чужу?» —

моя дружина сину колискову

співає тихо... Краще не скажу...

Коли мене питають: «Україну

чи зможеш ти забуть на чужині?»

кричу: «Кладіть отут у домовину

живим!.. Однаковісінько мені...»

Ліричний герой поезії «Тиха елегія» мовчить, коли його питають про любов до Батьківщини, адже її він доводить усім своїм життям, але він нездатний навіть припустити, що колись забуде рідний край. «Кричить» він цитатою з Тараса Шевченка «однаковісінько мені». Такий перегук творів різних авторів називають інтер- текстуальністю.

Запросини

У холодному небі

золотий човен

із хмари на хмару,

на хмару із хмари —

і на місці...

Я розкажу тобі таке, про що знаємо лише я та ніч...

Там,

де три гори зійшлися,

там,

де три ріки злилися,

там,

де три шляхи зв'язалися,

стоїть хатка.

А в тій хатці

за трьома замками,

за трьома дверима,

у якомусь із трьох кутків —

золоті весла...

А в холодному небі

золотий човен із хмари на хмару,

на хмару із хмари — ,

і на місці...

Ніч осіння довга —

ходімо!

Нас тепер двоє

знає про весла —

ходімо!

...У холодному небі золотий човен із хмари на хмару — і на місці! Ходімо!

Навіть

якщо не дійдемо, —

ходімо!

У верлібрі «Запросини» В. Підпалий запрошує у подорож за мрією, що знаходиться в казковій країні, там, де три гори зійшлися, де три ріки злилися, де три шляхи зв'язалися. Кожен, на думку автора, повинен мати мрію та йти до її здійснення все життя.