Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Всеволод Нестайко

Всеволод Нестайко

Тореадори з Васюківки

Частина перша,

яку розказує Павлуша Завгородній.

Надзвичайні пригоди Робінзона Курузо та його вірного друга і однокласника Павлуші Завгороднього у школі, дома і на безлюдному острові поблизу села Васюківки

Розділ І

Метро під свинарником. Тореадори з Васюківки. Собакевич. Дід лає онука, який разом із другом Явою вирішив прорити метро під свинарником, в яку провалилася п'ятипудова плямиста свиня Манюня, і наказує зарити яму.

Мабуть, вам дивно, що то за ім'я таке — Ява? То він сам себе так назвав, коли йому лише років півтора було. Чи то воно, пискля мале, хотіло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява», чи то «Іван» у нього так прозвучало (бо насправді його Іваном звати), але причепилось оте «Ява» до нього, як реп'ях до собачого хвоста. Навіть міліціонер товариш Валігура, що живе у нашому селі, так його зве.

У них взагалі вся сім'я інтересна.

Батько на скрипці грає. Корова — Контрибуція називається. А дід (ви уже з ним знайомі) — мисливець завзятий, на полюванні, коли стріляє, ліве око онучею зав'язує. Бо в нього ліве око без правого не примружується. Як ліве примружить — праве саме заплющується. Але ж і б'є дід Варава з тою онучею, ох же ж і б'є!

Городські мисливці, що «Волгами» з Києва приїжджають, тільки ахають.

«Ви, дєдушка, абсолютний чемпіон», — кажуть.

На честь старого Реня навіть польове озеро, що біля нашого села, люди Реневим назвали.

Мати ж Явина — депутат райради, ланкова кукурудзоводів.

Якось Ява з Яришкою, сестричкою меншою, посварився і при всіх плескачів їй надавав. Так вона, замість того щоб заплакати, раптом як закричить:—

Опозогив! — вона букву «р» не вимовляє. — Маму-депутата на все село опозогив. Загаза чогтова!

Такого шелесту наробила — Ява не знав, куди й очі подіти. Стояв-стояв, червоний мов рак, а тоді як дав дриза — тільки п'ятами залопотів.

Та то лише раз таке було. А взагалі характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на мільйон лише один буває.

Одного разу Ява запропонував провести бій биків. Вирішили, що в бою з тореадором братиме участь корова Контрибуція, яка довго не приймала бій, хоч як розмахували в неї перед носом червоним килимком. Ява розізлився й боляче вдарив Контрибуцію ногою по губі. І раптом... опинився високо в небі. Коли приземлився, одразу помчав до ставка, а за ним — розлючена корова. Півгодини хлопці мокли в брудній калабані, поки Контрибуція не заспокоїлася. Потім Ява пропонує зробити підводного човна із старої плоскодонки.

Коли хлопці проходили мимо старого колодязя, крикнули в глибину. Звідти почулося собаче скімлення. Ява спустився на дно й витяг товариша з маленьким цуценям на руках, якого одразу ж назвали Собакевичем.

Розділ II

«Вермахт!.. Двадцять залізних!..»

— Рень і Завгородній! Вийдіть з класу! Скоро ви корову на урок приведете! Зривщики дисципліни! Порушуєте мені навчальний процес! Я на вас директору скаржитись буду! — Галина Сидорівна вся аж кипіла (здавалося, що в неї навіть пара йде з рота).

Ми покірно потеліжилися за двері.

У коридорі Ява розстебнув сорочку, нахилився, і Собакевич вискочив з його пазухи на підлогу й заметляв хвостом, ніби нічого не сталося.

— Теж іще! —докірливо сказав йому Ява. — Не міг помовчати. Не тебе ж питали, а Павлушу, чого вискочив, як Пилип з конопель?

Собакевич винувато схилив голову набік. Мабуть, він зрозумів, що підвів нас.

Друзі прив'язали до шиї Собакевича дзвінок і відпустили гуляти. Притулившись до стіни сараю, хлопці почули таку розмову.

Бурмило: Воно-то, конешно, так... Але...

Книш: Зате подаруночок матимеш від німців хіба ж такий! На десять років буде...

Бурмило: Ги-ги!

Книш: ...Вермахт щедрий...

Бурмило: А що ж, конешно...

Книш: Має бути двадцять залізних... Точно... А якість... Бронебійна... Р-раз — і нету! Будьмо!

Чути дзенькіт склянок, — мабуть, Книш і Бурмило випивають.

Книш: Купимо в Києві, що треба, і за діло!

Бурмило: Сам не можеш?

Книш: Якби я мав час і якби плавав так, як ти, я б взагалі без тебе обійшовся.

Бурмило щось прохарамаркав, ми не розібрали ані слова.

Книш (роздратовано): А... хрест-навхрест! Треба хапати момент, а ти!.. Це ж так удачно, що мене посилають з цією екскурсією шкільною...

Бурмило: Ну, гаразд! Завербував.

Книш: Тільки ж —нікому-нікому! Жодній живій душі. Бо —як довідаються...

Бурмило: Щоб я бога не бачив! Що я — маленький! Це ж таке діло...

Книш: Ну, до завтра!

І все. Запанувала тиша. Певно, Книш і Бурмило вийшли з сарая.

Проте хлопці нічого не встигли вирішити, бо Собакевич, гасаючи по шкільному подвірю, зірвав навчальний процес: всі подумали, що звук від його дзвінка — то шкільний дзвоник, і помчали з уроків. Галина Сидорівна розлютилася й відмовилась брати хлопців на екскурсію до Києва.

Розділ І — розділ VIII

Хлопці випрошують, щоб Галина Сидорівна взяла їх до Києва. Вона проти. Друзі самі ховаються в машині. їдучи, учні співали. Раптом замовкли, а Павлуша і Ява продовжили співати і виказали себе. Учителька змусила їх вилізти з-під лави.

Потім усі вирішили поїхати на метро: дуже хотілося його побачити. Проте для друзів важливіше було слідкувати за Бурмилом і Книшем, які поїхали в магазин «Динамо», що на Хрещатику, і купили ласти і маску з трубкою для пірнання.

Стежачи друзі загубилися в метро й почули свої прізвища по радіо. Старшина міліції Паляничко привів їх до вчительки.

Хлопці вистежили Бурмила та Книша, коли вони пірнали в плавнях, знаменитих своєю дичиною. З часом з'ясувалося,


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8