Музикант. Бачу. (Стоїть).

М а к л е н а. Ви цілуєте ту дівчину. В неї тремтять губи. Ось тільки не знаю, що вона скаже, коли відчує, що від вас іще й досі горілкою тхне. Скільки ви випили? Якщо хочете поцілувати, то вже цілуйте в руку, скаже... (Поцілувала його). Прощайте!

І зникла, розтанула в передсвітанковій імлі, лишивши на неголеній щоці теплу вологу. І ще начебто музику. Еге ж, музику. Яку чув колись давно. Коли? Де? Він чує далеку музику і спів ліворуч.

Quand I'Aurore d'isKlle

Rougit dans un ciel pur,

La nature est en fkte

Tout chante dans l'azur.

La joyeuse hirondelle

Nous predit les beaux jours.

Ah! Chantez, chantez comme elle,

Enfants chantez toujours...

Музикант. Ox, он що! Serenade de Gounod. Колись, ще малому, співала мати. Ха-ха-ха!

Чому саме цю наївно-сентиментальну серенаду, зовсім протилежну осінній ночі, цій страшній реальності?

La joyeuse hirondelle

Nous predit les beaux jours. Ah! Chantez, chantez comme elle...

(Він намагається схопити мелодію на дудці, але збивається. Спазми не дають. Корчиться — так хочеться плакати. Щоб уникнути цього, він намагається жартувати). Які сентименти! (І, скоцюрбившись од спазми і холоду, додає). І яка іронія! Горілки!

6

І рано вдосвіта, коли такий міцний сон і всі спали, Маклена зустрілася з паном Зброжеком. На стежці, що від його будинку до воріт. Ось вони підійшли одне до одного. Мовчать.

Зброжек (глухо, але іронічно). Хто ж із нас перший скаже «добридень» ? Маклена (тоном відповіді на привітання). Пан уже сказав «добридень». З б р о ж е к. На мою думку, перший повинен вітатися найманець. Маклена. Я панові вже відповіла.

Зброжек. Панянка відповідає так, начебто вона вийшла на дуель. Маклена. А що таке дуель?

З б р о ж е к. Це раніше, якщо одне одного ображали, то рубалися чи стрілялися. Тільки не за гроші, а як рівний з рівним.

Маклена. Адже панові за це заплатять більше, ніж пан мені. Певне, тисячі?

Зброжек. Га... (Розглядає Маклену). Та скільки ж насправді панянці років?

Маклена. Тринадцятий. Я вчора сказала.

З б р о ж е к. О, панянка далеко піде.

Маклена. Атож. Я піду в революціонери.

З б р о ж е к. На мої гроші?

Маклена. Ні-ні!

З б р о ж е к. Як же ні! Таки ж — на мої! (Цинічно). Ну що ж, я навіть приніс для цього пістолет.

Маклена. Давайте!

Зброжек. Він уже заряджений. Тільки націлитися і натиснути ось на цю собачку. Панянка каже, що вміє.

Маклена. Так. (Бере револьвер).

Зброжек (поквапливо). Ну от... Тепер я стану отут на стежці, а панянка (озирнувся і майже пошепки) хай стріляє. Тільки в шию. А потім — в революціонери! (Непомітно вийняв годинник та гроші і міцно стис у руці, тому що вона тремтить). Обов'язково в шию! Ну?.. Тепер (заплющив очі) мерщій! Швидше!

Маклена (обійшла навколо і стала перед ним). А гроші? Зброжек. Гроші потім... коли вб'єш... у кишені. Маклена. Ні! Гроші хай пан зараз дасть.

Зброжек (відступивши). А якщо панянка візьме та й утече (глузливо) в революціонери?

Маклена. Хай пан покладе їх поряд на землю! З б р о ж е к. На землю? Можна... Чорт — Бог! Вона далеко піде! Маклена. І хай пан перерахує, щоб я бачила. Зброжек. Швидше! Побачать!

Маклена. Хай бачать!

Зброжек (похапцем лічить гроші). Гм, ось... Сто злотих, двісті п'ятдесят... А ось папірці дрібніші...

Маклена. Скільки ж там?

Зброжек. Я сам не бачу. Темно. Але, здається, всі.

Маклена. Ну, то хай пан почекає, поки йому стане світло.

Зброжек, шахраючи, рахує.

(Маклена підійшла, дивиться. Перевіряє очима). Тут, здається, бракує ста злотих.

Зброжек (бурмотить). Тільки ста злотих. Маклер і мене обшахрав. Але... але пістолет, каже він, теж коштує ж щось... Більше як сто злотих. їй-богу, більше! Пістолет!

Маклена (взявши гроші). Я вже виросла! Виросла! Дивіться! Ось вам ваші гроші! Дивіться і рахуйте! (Лічить). Сто злотих... (Шматує і кидає). Двісті п'ятдесят. (Шматує і кидає). А ось і дрібніші папірці. (Шматує і кидає).

Зброжек (осатаніло). За квартиру? Комірне мені?

Маклена. Ще п'ятдесят злотих? Сто?.. Але пістолет, каже, коштує (підводить револьвер) більше як сто. Батько розповість про все це, то, може, і там, у банках — порвуть ваші гроші. (Націлилась).

Зброжек (затулившись рукою). Не треба, не треба! Прошу вас!

Але Маклена знову обійшла навколо нього, тоді він побіг від неї. Маклена вистрілила. Зброжек упав. Маклена кинула револьвер. Зупинилась і стоїть нерухомо, доки не почувся з балкона свисток. Свисток, яким викликають поліцейських. Тоді вона побігла до воріт. Але повернулась і взяла револьвер. Коли, рушивши, почула, що у ворота входять, кинулася вздовж стіни до Кундової будки. З будки вилазить музикант.

М а к л е н а. Ви бачили? Чули? Розкажіть про все це поліції. Або передайте батькові та Христинці. І скажіть, що я...

Десь збоку залящав свисток.

(Вона перелізла через стіну. Ще раз вигулькнула її голова. Крикнула лунко, махнула рукою). Передайте, що я повернусь! Обов'язково! (І зникла).

Музикант, горблячися від холоду, пішов у той бік, куди показала Маклена. Та його смикнув за спину холод і повернула якась думка. Він озирнувся і побіг у протилежний бік. Повернувся і знову пішов, куди показала Маклена, здається, вже більш рішуче. З-за стіни, де перелізла Маклена, десь далеко сходило сонце.

Завіса

Матеріал для сюжету соціально-психологічної драми М. Куліша «Маклена Граса» дало повідомлення польської преси: поліція заарештувала польського капіталіста, який, збанкрутувавши внаслідок кризи 1929 p., застрахував своє життя і найняв за п'ятсот