Маклена, почувши цю розмову, гнівається і кричить, що гроші вона дістане й кине Зброжекові в лице.

Вискакує на вулицю під дощ зі снігом і з розпачем думає, де можна дістати грошей. Ніхто не дасть. Вирішує заробити так, як Ванда — піти на вулицю й запропонувати себе чоловікам. Жалкує, що мала й худа, соромиться. Ніхто не звертає на неї уваги. І коли, нарешті, підійшов один чоловік і вони з ним домовилися за п'ятдесят злотих, Маклена вирвалася з обіймів того та втекла.

Хотіла повернутися додому, та не змогла. Підійшла до собачої буди, стала говорити з Кундом. Але відповів чоловічий голос. Це жебрак, якого вона бачила в саду з дудкою, ночував там. Вони стали розмовляти. Жебрак сказав, що він — колишній музикант, філософ Ігнатій Падур. Так склалося його життя, люди його не пустили до себе, а от собака пустив, щоправда, не з першого разу. Дівчина дивується, чого він не йде у революціонери, якщо в нього нікого нема і він проти багатіїв, несправедливості. От вона б пішла, якби не хворий батько та маленька Христинка.

Підходячи до дверей своєї комнати, Маклена почула, як Зброжек пропонує її батькові його вбити, щоб родина отримала страховку.

Адже Граса все одно ніде не зможе заробити, його виселять разом із доньками. Окрім того, він, Зброжек, і так заслуговує на безкоштовну смерть, адже труїв робітників гнилими консервами, обманював у крамниці, продаючи поганий товар, змішував сіль із піском, шахраював, де міг. Батько навідріз відмовляється, говорячи, що не хоче робити такої послуги й дати можливість заробити Зброжекам на цьому гроші. Зброжек іде.

Маклена заступає маклерові дорогу, говорить, що вона все чула і зробить це. Зброжек спочатку говорить, що це в неї голодні галюцинації, потім питає, чи вміє вона користуватися зброєю.

Дія третя

І

1

І на світанку не переставав дощ. О п'ятій годині, не хапаючись, Маклена встала. Навшпиньках підійшла до батька:

— Спить! (Засвітила нічник, поставила на піч. Тихо розбудила Христинку). Христинко! Встань — зачини за мною двері. На гачок. Щоб вітер не відчинив. А то буде холодно спати... Я йду... на роботу. Може, швиденько прийду, а може, й ні. Якби оце тато прокинувся, скажи, що я пішла на роботу, швиденько прийду, а може, й ні. І коли почне знову прислухатися у вікно, скажи, хай спокійно спить, ніхто сьогодні не стукне, скажи, у вікно, хіба що вітер. Ніхто не постука, хіба що вітер. Тоді скажеш батькові, якщо мене довго-довго не буде, що я договорилась із паном Зброжеком, найнялася зробити те, на що він підбивав батька. Не забудеш? На що він підбивав батька, скажеш, якщо мене довго-довго не буде. Ну от!.. Ти в мене вже помічниця, ти в мене вже підручна, ти вже майже півдівки. Тільки ти чомусь усе мовчиш, дівчино! Ось і зараз. Сказала б що-небудь, дівчино моя, хоча б слівце. Ніч така велика, темна, без вікна, а ти все спиш та спиш, Христинко. Га, Христинко? Ну от, знову спиш! Ну чого ти все спиш? Скажи!.. Га? Що ти там шепочеш, як раченя в мішку?.. (Прислухалась: щось бурмоче Христинка). Ага, тобі дуже хочеться їсти, коли ти не спиш... Ну що ж... Я зараз піду, а ти й заснеш. Я зараз, Христинко! Ось тільки ще раз гляну, чи все гаразд, ось отакечки гляну (озирається) й піду. Ось я вже й іду, Христинко! Якщо мене довго-довго не буде, щоб ти знала, що... сіль — в горщечку в запічку, а в вузлику трохи крупи... Звариш батькові й собі. (Пішла, повернулася). Сіль тримай на комині, щоб суха була, а коли знадобиться — візьми ось отак пучечку (показала як). Під чисту шматочку і пляшкою на столі трохи, пляшкою потри. Та гляди, не розбий! Адже нею ще мама терла... (Подивилась на пляшку і вийшла).

2

О п'ятій встав і пан Зброжек. Він теж не спав. Біля ліжка — рахівниця. Горить свічка. Стоїть пляшка вина. Випивши чарку, він наливає ще. Напівп'яний обмірковує, при кидає, рахує.

— Тільки на стежці. Атож! На стежці!.. Я ніби вийшов... А насправді я стою ось так... (показує як), і вона стріляє ззаду, в шию. Тільки в шию! Легше мені, зручніше їй і правдоподібніше... Га? Постріл ззаду... (Надпивши вина, планує далі). Я тримаю годинник, затис в одній руці. Загадкова деталь, незрозумілість для слідчих, і дівчинка не візьме. Гроші в кишені, частина розсипана по землі... Тут маклер шепоче, що можна буде не додати. Темно, не помітить. Га? На стежці. Еге ж, тільки на стежці... Отже... (перерахував, за звичкою відкладаючи на рахівниці) премії підраховано, пістолет куплено, де і як — обмірковано... (Глянув на годинник). Лишився ще заповіт, маклере... (Одягнувся. Взяв свічку і пішов до дочки).

З

Розбудив дочку. Піднявши свічку вгору, почав заповідання.—

Я йду. З дому. Будь ласка, зачини за мною двері.

А н е л я. А мама?

З б р о ж е к. До дверей мені треба ще дещо сказати. Але боюся, що мамі це здасться сном. Взагалі вона тепер, як ти знаєш, плутає дійсність із сном і навпаки.

А н е л я (глянувши на годинник).