Зброжек. Хто рано встає, тому Бог подає.

А н е л я. Адже ще зовсім темно.

Зброжек. Без грошей і при сонці темно. Так темно, що навіть женихів не видно. І вони дороги не бачать, хоч і люблять темряву. Як ти гадаєш: коли б оце повернулися наші гроші, прийшов би до тебе пан Владек?

А н е л я. Не нагадуйте мені про нього. Не треба!

Зброжек. Знехтував він тобою. А як образив! Як старчиху-прохачку з жебраками в ряд поставив. Мало не змусив, каже, любові канючити...

А н е л я. Ні! Ні! Я не просила. Я тільки спитала, чи є в нього хоч яке почуття до мене, хоч краплина совісті? Після його освідчення...

Зброжек. Совість у нього є. В кожної людини є своя совість. Але кожен виявляє свою совість тоді, коли з неї можна мати користь. Совість, як і все на світі, коштує грошей. Ось будуть у нас гроші, то в пана Владека прокинеться до тебе совість. Чи вона його приведе, чи він її принесе, а він таки прийде до тебе. Прибіжить!

А н е л я. Я зачиню перед ним двері.

Зброжек. Влізе у вікно.

А н е л я. Я замкну своє серце!

Зброжек. Він постукає. Почне ходити перед очима, як старець під вікнами, і канючити. Його мучитимуть почуття і совість. Го-го-го! Під дощем чи в мороз, в хуртовину, цілу ніч, а проходить. Удосвіта постукає: «Хто там?» — спитаєш спросоння. «Любов!» Та він уві сні до тебе пролізе, крізь твій дівочий блакитний сон прошиється, ляже біля ніг, припаде і овіє жагучим коханням.

А н е л я. Не буде цього! Ніколи не буде! Адже в мене... в нас грошей нема.

Зброжек. А коли будуть? Завтра? Навіть сьогодні? І твої гроші? Тоді буде чи не буде?

А н е л я. Не буде...

Зброжек. А що буде?

А н е л я. Я... я не знаю.

Зброжек. А я знаю. Він пробереться знову в твоє серце. Не він, то інший такий самий. І ось тепер я скажу, я мушу сьогодні, перед тим, як зачиниш за мною двері, сказати тобі, що коли він і пролізе в серце, то це ще не біда. А біда, нещастя з процентами буде, коли він через серце пролізе знаєш куди? В кишеню! Що серце, що наше серце, якщо святая святих тепер у людини — кишеня, коли вона не порожня, зрозуміло! Кишеня! Спустошивши кишеню коханки, кожен коханець дивиться на неї, мов крізь замерзле вікно. І як ти його не грій, він уже буде холодний. І побіжить із твого серця, як арештант із тюрми. До іншої, звісно. Мій тобі батьківський заповіт: хочеш довгого і щасливого кохання — зроби з серця сіни в кишеню, а в кишеню нікого не пускай. Тоді будуть сидіти в серці, доки сама не проженеш

Анеля. Якщо в кишені будуть гроші. А коли грошей нема?

Зброжек. Гроші будуть. Я зараз іду по гроші. Я сьогодні дістану грошей.

А н е л я. А якщо не дістанеш?

Зброжек. Обов'язково! За будь-яких умов! Чуєш? Навіть коли б я раптово помер чи мене вбили б... Чому ти так дивишся? Кожного з нас тепер можуть убити. Такий час. Або ми, або нас, як пишуть комуністи — хто кого.

Анеля — рух і переляк. Німе запитання.

А ти вже витріщилась, як коза на різника? Я кажу — навіть. Навіть коли б мене вбили, — дістану. Адже ж я застрахований від смерті. Я тепер, так би мовити, безсмертний. В першому страховому товаристві — на тридцять тисяч доларів, у Золотому якорі — на тридцять. У третьому — на сорок, у транспортному — на двадцять. Отож, коли б мене навіть убили, ти маєш одержати за це з мамою сто двадцять тисяч премії. Та за такі гроші краще навіть померти сьогодні, ніж завтра ні за що, га? За них можна купити цілу фабрику Зарембського і весь цей будинок. Обов'язково треба купити, щоб зберегти, врятувати гроші від кризи. І якщо я куплю, то ось тобі моє батьківське слово — я в документах напишу і на вивісці великими золотими літерами: «Фабрика Зброжека і Д», тобто і дочки. Отоді побачиш, як до тебе прибіжить, як тебе покохає високоморальний пан Владек. Го-го! Тільки Боже борони відприданити назад йому все. Особливо фабрику. Навіть коли я піду на небесний балкон, ти тримай її в кишені. І нікого не підпускай! Нізащо! «Фабрика Зброжека і Д». Золотими літерами. Вона дасть тобі золото і любов. «Фабрика Зброжека і Д». Ну от, я йду. Піду здобувати фабрику Зброжека і Д. Золотими літерами.

Анеля хоче його поцілувати.

Ну-ну... (Відвернувшись). Зачини за мною двері! А втім, почекай. (Глянув на годинника). У мене є ще сімнадцять хвилин. (Вийшов). Сімнадцять хвилин залишилося ще прожити маклерові, а там — Зброжек пан фабрикант. (Похнюпився). І ось маклер востаннє допиває вино. (Допив вино). Гасить свічку. (Загасив). Яка драматургія.

4

Маклена (в темряві під дощем). Ти думала, сіль терла, а тут — оцей дощ. Чи довго ще буде він? Ця ніч? Я, мабуть, збилася з часу і рано вийшла. Ні зірок, ні дзвону... Ну от, знову про дощ, а треба про це. (Замислилась). Треба про це, а я про гусей думаю. Уявляю — якщо вони