Гуси, гуси, гусенята,

Візьміть мене на крилята

Та понесіть туди, туди...

(Жест на схід). Ні! Треба не про це. Про це треба подумати. Про це треба подумати. Про це...

Та понесіть мене в тюрму,

За віконце заґрачене...

Вбити чи не треба, товаришу Окрай? — спитала б. І сказала б: — Мені трудно думати. Може, тому, що я ще маленька... Ні-ні! Я вже не маленька. За одну цю ніч я виросла так, що в мене все тіло болить, серце, думки — так росла. І все ж таки — робити це чи ні? Я знаю, ви зараз теж не спите. Дивитеся з-за ґрат на ввесь світ. Думаєте. Далеко бачите. А я, бачте, далі цієї стіни не бачу. Хоч я теж думаю, думаю, думаю. Він не дасть уже нам жити. Він прийде і стукне у віконце. Він виселить із підвалу. Спровадить. А коли хазяїн спроваджує з підвалу — це значить, що він виселяє на кладовище, казали ви, як ото я підслуховувала. Я дуже хочу вийти з підвалу, ось за цю стіну, але в життя, а не на кладовище. То як же ви гадаєте? Га?..

З будки долинув кашель. Маклена в будку.

Ви не спите?

5

Музикант (з будки). Хто там?

Маклена. Це я.

Музикант (висунувся, придивився). Скажіть, панянко, ви зараз снитеся чи приснились тоді, ввечері ще? (Вийшов скоцюрбившись. Він очевидно змерз). Я вже, здається, витверезів. Вийшов з горілки, і горілка з мене під гри чорти. Як колись було на карикатурі: французик — із Бордо, бордо із французика. Так і я. А Кунд ваш, здається, Кунд?

Маклена кивнула головою.

А вас як?

Маклена. Маклена.

Музикант. Ім'я, здається, малопольське.

Маклена. Моя мама була литовкою.

Музикант. Еге ж. Кунд не любить запаху горілки. Цікаво було б подивитися на п'яного собаку. П'яних гусей я бачив. Власне, не я, а моя тітка... Павлина, здається... Вона почастувала мене якоюсь чудесною вишнівкою, а вишні викинула у вікно. Дивиться, з'їли її гуси ці вишні й поп'яніли. Кричать «гел-гел», хитаються. Потім попадали. Мертві. Тітка, поплакавши, обскубла на них, як водиться в людей, пір'я, і повикидала гусей на смітник. Вранці чує — «гел-гел-гел ». Ідуть всі до порога, голодні на похмілля та голі. Ха-ха-ха! Голі! Чому ви не смієтеся? Хай йому чорт. Сміх, кажуть, гріє. Я б ось хотів зараз бути гусаком, щоб мені хто-небудь викинув хоча б одну вишнину з горілки, хай йому чорт! Я убив би людину, навіть свою тітку, щоб одержати хоч краплину горілки.

Маклена. Скажіть, ви справді могли б убити людину? Правда цьому? Свідомо? (Шукає в пітьмі його очі). Якби було потрібно і трудно?

Музикант. Коли б я міг убити людину, я давно і насамперед убив би себе, ma fille!

Маклена (довірливо). Отож у легіонах на війні ви нікого не вбили?

Музикант (спалахнувши). Геть, хай йому чорт! А то я вб'ю тебе! Так! Я вбивав у легіонах! За гуманізм, за велику Польщу вбивав...

М а к л е н а. Ви сказали так, я й повірила...

Музикант. Убивав, хай йому чорт! (Заспокоївшись). А втім, знову, здається, вийшла риторика. Я вбивав інших, а себе, як бачите, досі ще не вбив. Скільки фальшивих, навіть підсвідомих слів. Я справді дірявий музикант. Я, здається, нагримав на вас? Даруйте. Це я на себе кричав. їй-богу, на себе!

Маклена. Та я теж себе ніколи б не вбила б. І не вб'ю, хоч би там що! І не треба, зовсім не треба, щоб пан музикант убивав себе. Хай уже вбивають себе інші. Ви, певне, не повірите, якщо я вам скажу про одного такого... Є такий чоловік, що пропонує гроші тому, хто його вб'є. І разом з тим хоче вбити інших. І все заради наживи... А що ви сказали б про того, хто його вбив би?

Музикант. Коли б у мене були гроші, я теж заплатив би тому, хто взявся б мене вбити. І це, я гадаю, вже не риторика...

Маклена. Вас ні за що... (По паузі). Облишимо це! Скажіть тепер ви щось інше!

Музикант. Що саме?

Маклена. Що саме? Ну, хоча б про алею, наприклад.

Музикант. Мені холодно. Я на похмілля. А алея — це дурниці. Міраж. То я п'яні фантазії розводив. Ніколи такої алеї в мене не було й не буде. Ідіть!

Маклена. Я теж люблю розводити фантазії. Але я завжди думаю, що якась із них та здійсниться. Навіть сьогодні думаю... (В уяві — Окрай, тюрма, гуси, вчорашня вулиця. Чомусь стало шкода музиканта. І чомусь захотілось хоча б поцілувати його на прощання). Гляньте ж, он, здається, трохи стало ясніше? Зоря начебто? Дивіться, тут була й алея. Бачите? Тут торік росли величезні дерева. Бачите, ось клен? Пан Зброжек зрубав. А правда, клен і вночі не схожий на ксьондза?

Музикант. Нічого не бачу...

М а к л е н а. То уявіть собі, що ось тутечки та алея. Ну, а небо і справді вже ясніє. На вас чекає дівчина.

Музикант. Ну й що?

М а к л е н а. То уявіть, що я хоч трохи та дівчина. І ви зможете поцілувати мене. Тільки, будь ласка, не в руку, я не люблю, коли цілують в руку. А ось прямо сюди, в щоку.