Олександр Ірванець

До французького шансоньє

Це є поезія найвища,

Це є найвища простота,

Коли передаються вірші,

Як поцілунки — з уст в уста.

Твої пісні легкі і світлі

(їх так сприймають слухачі),

Та пам'ятай — у цьому світі

Є свистуни і стукачі.

Ліричний герой питається у гітари, кому потрібна її душа.

Вдягайся модно, лайся модно,

Та час від часу пригадай,

Як слухав дзвона Квазімодо

В глухонімому Нотр-Дам.

Він припадав до дзвона тілом,

Він разом з ним літав, літав...

О, скільки тих, які хотіли

Тілами битися в тіла,

А язиками лізли в душі...

Я й сам колись таким грішив.

Пісні, мов кошенят задушених,

В зубах по вулицях носив.

Душа повільно прозоріла. По очах боляче вдарило прозріння.

Про що кричав?

Кому кричав?..

Є вуха, що немов корою,

Укриті суєтністю змін.

Хай серцем слухають і кров'ю,

Як Квазімодо слухав дзвін!..

Тінь великого класика

На вулицю Уільяма Шекспіра

Я дівчину недавно проводжав

Був дощ — не дощ,

а просто мжичка сіра,

І вулиця Уільяма Шекспіра,

Яка існує в будь-якій з держав.

Я дівчину «під локоток» держав,

І ми ішли з кінотеатру «Космос»,

Який римується з диктатором Самосою,

Якого нахиляли з Нікарагуа...

Я захопився. Але ніч така була!..

І був індійський фільм — «Любов і помста» —

Сам по собі прекрасний привід для знайомства.

Отож ми йшли по вулиці Шекспіра,

По вулиці Уільяма Шекспіра...

Ні через рисочку: Уільяма-Шекспіра.

Захоплено щось теревенив я,

Всміхалася супутниця моя, — її душа так пристрасно кипіла,

Ліричному герою час вертатись на автобусну зупинку.

Пошуки митцем свого місця в соціумі — провідний мотив лірики О. Ірванця. Навіть закоханість ліричного героя вірша «Тінь великого класика» тісно пов'язана з мистецьким середовищем: герой повертається з супутницею із кінотеатру «Космос» (зв'язок з кіномистецтвом) вулицею імені Уільяма Шекспіра (літературне, театральне мистецтво). Ця прогулянка навіяла роздуми-спогади, які поет виклав на папері.