А з Єрихону йшла дикими ярами, поміж нагі гори, до Мутесаріфліку.

Серце султанки товклося, мов птичка в клітці, то немов завмирало, коли в'їздила у святе місто, котре бачило муки Сгіасителя. Хвилями не ставало їй віддиху. Ще раз, останній раз, завагалася на тій землі, по котрій спливала свята кров Ісуса, але з упертим смутком в душі відкинула вагання.

Казала їхати просто до великої святині Омара й розділювати милостиню по всім місті без ріжниці віри: магометанам, жидам і християнам.

І була султанка сім днів і сім ночей у святім місті Христовім. Не спала спокійно ні одної ночі. А днями блукала зі своїми дітьми і з пишним оточенням своїм по всім городі. Була на горі Голгофті, була й на Безетті-Моріяг і бачила всі більші стави Єрусалима, Ель-Батрак, Ісраін і Сітгі Марям, і Бетесду, і Маміллю, й Еш-Султана, і численні цистерни. Об'їхала оборонні мури, котрі наказав будувати її муж, і двічі переїхала попри дуже сумну й обдерту церкву Господнього гробу, але не вступала до неї. А як переїздила попри Мур Плачу, почула несподівано з товпи жінок жидівських оклик у своїй рідній мові:—

О велика пані! Змилосердися над нами!..

Глянула в той бік.

Оподалік стояла її приятелька з Кафи, Кляра, з піднесеними, мов до молитви, руками.

Султанка казала здержати свою лектику і, вся паленіючи на обличчі зі зворушення, вимовила тільки одно слово:

— Кляра!

— Настуню! — відповіла несміливо її товаришка зі школи невольниць. — Чи не погордиш мною?

— Чого б я мала гордити? Прийди до мого помешкання біля Гарам еш Шеріфу!

— Знаю, знаю! — відповіла врадувана Кляра, глибоко кланяючись разом з оточенням своїм.

Ще того дня приняла її султанка разом з великою депутацією євреїв, котрі просили полекші в доступі до свого Муру Плачу. Султанка зараз наказала не робити їм ніяких перешкод, а закликавши сина свого Селіма, сказала до нього при депутації:

— Може, ти матимеш колись з волі батька владу намісника у сім святім місті. Не забудь тоді подарувати жидівському народові бодай сей Мур Плачу в Єрусалимі.

Опісля відійшла з Клярою до своїх кімнат і довго говорила з нею та тішилася її долею, бо Кляра оповіла їй, як по двох літах невольництва купив її поважний і добрий єврейський купець з Єрусалиму та взяв за жінку.

В неділю рано дзвонили дзвони в християнських церквах Єрусалиму й опускала святе місто султанка Місафір. Місто муки Спасителя мало сіру-сіру краску, тільки де- не-де видніла зелень деревини. Султанка їхала в лектиці назустріч кривавим подіям, які мала викликати. В нутрі серця свого мала завзяту певність, що осягне свою ціль, хоч би прийшлося їй прибити на хрест муки два народи, свій і свого мужа. А над Юдейськими горами, що стрімко спадають до Мертвого моря, сходило тоді сонце, й побожні мослеми, лицем обернені до Мекки, розпочали азан, молитву свою.

Так відбула султанка Роксоляна свій другий гаддж. А третій гаддж відбуде до всевідучого Бога, коли небо розколеться, і коли звізди розсипляться, і коли води змішаються, гіркі з солодкими, і гроби обернуться, і коли Бог зажадає рахунку від усеї тварі, що має образ і подобіє духа Його.

Бо коли незнищимий жаден атом порошини, то мусить бути безсмертний і дух людини. І коли вічно ділає кождий рух вітерця, то мусять вічно ділати і наслідки наших діл. І тому кождий з нас відбуде великий гадцж до Творця свого.

Історична повість О. Назарука розповідає про унікальний випадок в історії, коли жінка-полонянка, християнка, стала дружиною наймогутнішого султана Оттоманської імперії Сулеймана Пишного, вплинула на долю не лише багатьох людей, а й цілих народів та держав. В її образі поєдналися любов і ненависть, ніжність і мужність, доброта і жорстокість, державний розум і дрібна підступність.