Станіслав Чернілевський

Теплота родинного інтиму

Теплота родинного інтиму. Ще на шибах досвіток не скрес. Встала мати. Мотузочком диму Хату прив'язала до небес.

Станіслав Чернілевський використовує виразну метафору «мотузочком диму / Хату прив'язала до небес», позначаючи таким чином, що мати розтопила піч і дим піднявся вгору.

Весело і з ляком серед печі Полум'я гуляє по гіллю.

Ковдрою закутуючи плечі, Мати не пита, чому не сплю.

Вже однак зникає гіркотина, Не катує серце печія. Знову я — малесенька дитина, Мати знає більше, аніж я.

За допомогою персоніфікацій «полум'я гуляє», «печія не катує» створюються яскраві образи родинного затишку й тепла.

Матері розказувать не треба, Як душа світліє перед днем В хаті, що прив'язана до неба Світанковим маминим вогнем.

Образ хати, прив'язаної до неба, передає ставлення автора до батьківської хати як до найвищої цінності, даної людині небесами.

* * *

Забула внучка в баби черевички... Дитячим сміхом бризнувши в зело19, За повелінням вікової звички Перекотилось літо за село.

Махнуло рученя на бензовозі - І курява вляглась після коліс. А бабка все стояла на дорозі, Хустинкою торкаючись до сліз.

Автор створює образ самотньої бабусі за допомогою сполуки «спорожніла хата»:

І вийшли в небо зорі-жаровички, І тихо бабка посеред села Малесенькі дитячі черевички У спорожнілу хату занесла.

Лягла собі. І світло не світила. Торкнулась черевичків перед сном — І осінь їй тихенько опустила Горіховий листок перед вікном.

Своїми віршами Станіслав Чернілевський доводить, що сім'я — найвища цінність для людини, і найбільше горе — самотність, закликає цінувати родинне тепло.