УДК 821.161.231+821.112.231]« 19»091

І.І.Мазурик

Вічна тема «війни і миру» в антивоєнних романах О.Гончарата Л.Мнячка

У статті аналізується західнослов 'янська та східнослов 'янська художня концепція війни Л.Мнячка та О.Гончара. їхня творчість розглядається невідривно від світового антивоєнного руху. На матеріалах особистого досвіду та історії письменники осягають закономірності людського буття, ідейний, моральний та філософський сенс епохи, зображують у своїх антимілітаристичних романах події грозових періодів історії людства, свідомість людини, формування її переконань.

Ключові слова: війна, мир, гуманізм, антимілітаризм, людина, насилля

Беззаперечним залишається той факт, що тема «війти і миру» є дійсно вічною темою. Історія людства нерозривно пов'язана з війною. Пройшло вже досить часу, а ця тема залишається провідною в творчості митців багатьох країн. Спочатку це були перші розвинуті цивілізації Римська імперія та Еллада. Звичайно, славнозвісна «Іліада» Гомера задала поетичноміфічний тон вічній проблемі, яка до сьогодні висвітлюється у реалістичній прозі, адже набула своїх типових характерів та архетипів.

Епохальні війни у двадцятому столітті дуже болісно відбилися на історії людства. Спочатку перша світова війна сколихнула традиції європейською гуманізму і породила, назване Гертрудою Стайн, «втрачене покоління», а потім і друга світова війна, що стала кульмінацією мілітаристичних подій. Останні війни показали напруження пера письменників усього світу, які зрозуміли, що психіка людства серйозно постраждала, що моральний дух надломлено, що політикам більше не довіряють, а головним богом стало бездушшя. До людяності та любові до ближнього закликали орфеї червоного віку.

Серед визначних авторів антивоєнних романів згадаємо імена: Е.Гемінгвея, Е.М.Ремарка, Дж. Дос Пассоса, В.Бикова, О.Довженка, О.Гончара, Г.Белля, Л.Мнячка. Цей список можна поповнювати ще відомими літературними діячами.

Багато дослідників присвятили свої студії проблемі антимілітаризму в контексті вічної теми «війни і миру», зокрема: М. Анастасьєв, М.Гуменний, Д.Затонський, ЛАдамович, Б.Сучков, В.Фащенко, І.Семенчук, В.Коваль, М.Кудрявцев, І.Захарчук.Наразі, наше дослідження зупинимо на поглядах на війну в творах видатного слов'янського письменника словака Л.Мнячка та українця Олеся Гончара.

Обидва письменника народились в той важкий час, коли людство переживало руйнівну силу першої світової війни. Вони зростали тоді, коли свідомість політиків виношувала новий кривавий план проти людства.

Братислов'яни зосередили свої перші письменницькі потуги на викритті злочинів проти людини тих злих сил, які залили літературу насиллям та кров'ю. Один лейтмотив звучить в таких романах О.Гончара, як «Прапороносці», «Людина і зброя», «Циклон» протест проти війни і нищення особистості людини, її психіки, в романі «Смерть зветься Енгельхен», словацького прозаїка і драматурга Ладислава Мнячка. Звичайно, структура романів вирізняє різні сторони цієї кривавої події, виділяє різні грані людської свідомості та поведінки.

Головна ідея твору Л.Мнячка виражена в самій назві «Смерть зветься Енгельхен» за визначенням Василя Шевчука у статті до роману «Здобуток новітньої словацької літератури»: «...людяність навіть при всіх її земних слабостях і позірній грубості утверджує життя, а жорстокість і людиноненависництво навіть в ангельській подобі сіють морок смерті. Глибокий філософський зміст цієї ідеї полягає в тому, що в зіткненні цих двох сил гуманізму й жорстокості закономірно перемагає сила гуманізму, сила людяного» [5, с.264].

Головний винуватець трагедії це «коричнева чума». Описи неймовірних звірств зустріне читач в обох романах. Ладислав Мнячко знаходить визначення війни, яку він порівнює з лікарнею: «Але війна є ще більш продуманий і досконаліший механізм, створений для нищення. І всі лікарні світу протягом десятиріч навряд чи збережуть стільки життів, скільки їх знищила війна за один рік» [4, с.25]. Виклад перед читачем розуму, серця, духовноемоційної складності людини, приваблює своєю відвертістю. Позитивний герой Мнячка це людина, яка переживає катаклізм і їй властиве все людське. Партизани та підпільники люди земні, які творять історичний подвиг; але іноді не можуть побороти звичайних людських слабостей: страху смерті, спокуси до чарки чи потягу до випадкової жінки. Війна заважала людям жити, кохати, вона стояла між ними: «Ця жахлива, немилосердна війна назавжди наклала на людей свою печать, в ній не могло бути нейтральних. Ця війна була така брудна, що від неї страждатимуть кілька поколінь, доки не очистяться тіла й душі всіх людей від тої зарази, яку вона рознесла по всій Європі. Це болюча війна, по вінця сповнена муки» [4, с.65].

Ладислав Мнячко ставить у центр свою роману проблему вини та відповідальності. На відміну від свого словацького колеги, Олесь Гончар ставить тільки проблему самої відповідальності перед прийдешніми поколіннями. Почуття вини він залишає для своєї свідомості про те, що чинила комуністична влада, рятуючи світ від фашизму Мнячко залишається справедливим до «вини» всіх катів Людини.

Картини війни завжди були натуралістичними, бо інакше письменник не може обійтись без цього, щоб повернути читача обличчям до антимілітаризму: «І тільки висота стояла жахливо порита, подовбана, обгоріла, наче пройшов над нею вогняний смерч, обпаливши все, вкривши її понівеченими трупами, покинутою зброєю, гільзами, протигазами й іншим мотлохом, що ним засмічує землю війна» [1, с.359]. «...з кювету підводився сніжнобілий кінь з вирваними грудьми...» [1, с.448].

Під час війни важливо, щоб у людей залишалось щось прекрасне в душі. Цим прекрасним стає кохання. Л.Мнячко, автор книги «Смерть зветься Енгельхен», має своє визначення коханню «тендітна квітка», що дається в руки лише обраним, тим, що зугарні віддатися йому повністю або зректися його зовсім. «Кохання дається тільки тим, що