УДК 821.161.2-31.09

Підопригора Світлана Володимирівна, кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Миколаївського державного університету імені В.О. Сухомлинського.

ХУДОЖНІ ОРІЄНТИРИ ТІЛЕСНОСТІ В РОМАННОМУ ТРИПТИХУ «ВОГНЕННІ СТОВПИ» РОМАНА ІВАНИЧУКА

Художні орієнтири тілесності в романному триптиху «Вогненні стовпи» Романа Іваничука підкреслюють романтичну тональність авторського мистецького світобачення. Портретування персонажів здійснюється завдяки співвідношенню експліцитного опису та імпліцитного наповнення, введенню міфологічного елемента у тілесні виміри. У творі спостерігається залучення координат людського тіла в зображенні природи, акцентація української жіночої та чоловічої чуттєвості, яка слугує посиленню життєствердного потенціалу нації.

The artistic reference points of corporalness in the novelistic triptych «Flame- coloured poles» by R. Ivanychuk are underlined romantic keys of author's artistic world view. The characters' portraits are accomplished due to correlation of explicit description and implicit filling, introduction of mythological element in the corporal measuring. In the work the coordinates of human body are brought in the image of nature, the Ukrainian womanish and masculine sensuality which serves for strengthening of life-asserting potential of nation is accented.Творча спадщина Романа Іваничука є вагомою складовою літературного процесу ІІ половини ХХ століття та початку ХХІ століття, що збагачує художній арсенал історичної романістики, допомагає осмислити недосліджені, забуті, а іноді негативно окреслені крізь призму радянської ідеології події української історії. Увесь історичний доробок прозаїка об'єднується в один великий цикл творів про історію України, що охоплює період з XV до ХХ століття і має заголовок «Меч і Мисль» (Р. Іваничук має намір видати під такою назвою двотомник, розмістивши твори в хронологічній послідовності). Метою романіста при творенні циклу було «розкрити, художньо осмислити основні етапи духовної історії народу в соціальному, національному, моральному та естетичному виявах» [2, с. 204].

Митець почав творити в радянські часи - період компартійної заангажованості художнього мислення, ідеологічного тиску на літературу (1958-1989). Романам цього етапу творчості романіста притаманний яскравий підтекстовий пласт, орієнтований на акцентування національно-визвольного потенціалу українців в усі епохи. Вже в своєму першому історичному романі «Мальви» (1968) письменник насмілився звернутися до національної проблематики, заговорив про народну пам'ять як підґрунтя життєстійкості етносу.

Наступним періодом його творчості слід вважати добу послаблення партлітноменклатурного пресингу на мистецтво (так звана перебудова) та незалежності України (починаючи з 1989 року). У 1990-х роках історичні романи стають ідейно гострішими, в них посилюється декларативний, публіцистичний елемент, помітна певна розкутість у змалюванні особистісних стосунків. Піднімаючи проблему духовного потенціалу нації, Роман Іваничук у художньому світі своїх прозових полотен не обходить й такого боку людського існування, як тілесність.

Досліджуючи стильову манеру романіста науковці звертали увагу на «людиноцентриський» світогляд автора, його прагнення показати людину в епіцентрі національно-універсального буття (Г. Насімчук, М. Слабошпицький, М. Ільницький і под.), витворити специфічну образність прозового полотна завдяки залученню координат людського тіла (І. Роздольська), граційно підкреслити естетику чуттєвого слова. Метою даної статті є визначення художніх орієнтирів тілесності у романному триптиху «Вогненні стовпи» Р. Іваничука. Розглядаючи вияви тілесності в структурі творів романіста, ми беремо до уваги дослідження О. Гомілко [1], А. Осипова [5], Л. Усанова [6] стосовно тілесності як філософської категорії, а також працю Ф. Штейнбука [7], в яких розробляється аналіз творів у міметично-тілесному вимірі.

Р. Іваничук дебютував як автор збірок новел «Прут несе кригу» (1958), «Не рубайте ясенів», «Під склепінням храму» (обидві - 1961), «Тополина заметіль» (1965). Уже в художній структурі новел помічаємо риси «людиноцентриського» мистецького світобачення, яке вияскравиться і в історичних романах. Письменник персоніфіковано сприймає навколишній світ, що виражається не лише посередництвом показу динаміки тіла в просторі, а й метафоризується через його фрагменти. Наприклад, «а дівчина не бачила нікого - морський вітер дотикався до її обличчя м'якими пучками, лопотів оксамитовою пеленою біля її вух ... а море скаженіло. Море всмоктувало в себе темряву, облизувало хвилями поворонене нічним холодом небо, хотіло припасти до його краси. Але тепер було темно, а вдень сліпило сонце; люте море, яке ніколи не бачило неба, таранило берег, мстилось невинному» [4, с. 373-374].

У романному триптиху «Вогненні стовпи» міститься велика кількість пейзажних замальовок галицької природи, що сприймається як жива істота, спроможна реагувати на історичні події, діяти в унісон або контрастувати з психологічними переживаннями людей, наближаючи творчу манеру автора до фольклорної традиції. Так, відступ мадярів супроводжується похмурим пейзажем, який ніби відповідає тому «сліду», що залишили після себе завойовники в душах людей: «Перемішана чобітьми, копитами й гарматними колесами озимина, чіплялася розмоклого на березневому талі ґрунту побілілими від холоду пучками й оживала поміж протоптами, що повзли з орних обочин на грунь і там зливалися в чорну дорогу, котра знесилено розпласталась на хребті, немов зґвалтована жінка, й нікому більше не було жодного до неї діла, бо село зі страху зсунулося в глибокі видолини й там запалося під землю» [3, с. 10]. Часом письменник подає пейзаж антитезно до історичного перебігу подій - буяння весни, відродження життя / панування загарбників, смерті в селі: «Весна буйно розщедрилася на тепло і цвіт: не встиг на останньому холоді відкипіти молочною шумою терен, що позначив цупким живоплотом межу між Боднарівкою і Кривобродами вздовж Сталащукового узлісся, як викинула