і культурного життя України кінця ХУІІІ - початку ХІХ століття. Невиправданими виявилися мрії ліберального поміркованого дворянства, ідеалами яких були утопічні синтетичні форми поєднання ідейно-філософських постулатів Просвітництва із соціально-політичною, економічною і культурною ситуацією, що панувала в Україні. Крах міфічних уявлень про можливість рівноправного союзу між козацькою Україною і самодержавною Росією породжував протест, а також призводив до необхідності формування нових естетичних моделей на українському ґрунті, і як результат - до ідеалізації старовини, зокрема, козацтва як уособлення свободи і демократичних форм національного буття, що можна вважати тим історичним аргументом, що має довести право нації на самостійність.
Істотно змінюється і характер героя у романтичних творах, на західноєвропейських теренах він формується в атмосфері душевної роздвоєності та індивідуалізму. У літературі російській провідне місце відводиться винятковій особистості, філософському пошуку героєм сенсу життя, в якому духовності відводиться панівне місце, у якості данини класицистичним традиціям формується ідея громадянського служіння державі [2, с.16]. Романтичний герой в українській літературі органічно пов'язує свою долю із долею народу, важливим завданням для якого виступає боротьба за національну і культурну незалежність, а естетичним ідеалом - національна слава і воля України за козацької доби. Польська ж література зазначеного періоду репрезентує своєрідну еволюцію героя у різні періоди І половини ХІХ століття - ідеолог, ватажок, ініціатор, виняткова особистість, мрійник і бунтар, що панував у творах до 30-х років ХІХ ст., поступається місцем представникові більш менш широкої маси. Замість ефектної самопожертви, рефлексії та трагічної роздвоєності романтики намагаються возвеличити подвиг ратної повсякденності, духовну цілісність та реальну, незалежно від масштабу, дієвість пересічної людини. Тут можна говорити про те, що еволюція романтичного героя пов'язана із тяжінням до своєрідної естетичної переорієнтації. Гасло «національності» літератури, що його було залучено до тематичних, змістових, формальних площин літературних творів, набуло у польській літературі свідомого значення саме в 30-ті роки та наступний за ними період аж до середини ХІХ ст.
Романтики висловлювали відверто негативне ставлення до естетичних засад класицизму як літературного напрямку, проте подальший поступ літератури вимагав орієнтації на певні традиції, того фундаменту, на основі якого буде здійснено побудову літератури нового зразка. Таку основу романтики вбачали у попередніх функціональних літературних стилях - ренесансі та бароко. Суворі канони класицизму не змогли задовольнити естетичні смаки читача, а просвітництво, що спиралося на знання та холодний розум, залишало поза увагою його духовні потреби, що, на думку романтиків, суперечило основним засадам релігії та естетики як важливих складових у парадигмі загальнолюдських цінностей.
Романтизм слов' янських народів виявляв чимало спільних рис із романтизмом західноєвропейського зразка, зокрема, провідною залишається в них ідея усвідомлення свого національного «я», процес національної самоідентифікації.
Характерною ознакою романтизму, зокрема, і на слов'янських теренах, є розширення функціональних меж самого поняття «література» як літературознавчої категорії за рахунок залучення багатовікової фольклорної традиції.
Вихідними координатами авторської уваги стає захоплення природою, людиною та суспільною історією виключно в їх чуттєвому вираженні, поетизація людського серця і душі.
Істотних змін і трансформацій зазнає і жанрова система у слов'ян, зокрема в українців, росіян, поляків як яскравих представників слов'янського світу. Серед прозових жанрів виділяємо наступні - прозову мініатюру, що базується на фрагментарній оповіді, романтичну новелу, що знайшла своє яскраве відображення не лише у далеких літературах, зокрема, американській, але і на слов'янських теренах, згадаймо, що вже у Пушкіна і Гоголя зустрічаємо твори, які цілком підпадають під жанрову класифікацію романтичної новели, якою ми користуємося на сучасному етапі розвитку літературознавчої науки; а також, безперечно, історичний роман, який наповнив художню прозу новими тематичними складовими. Вихідною пропонується теза про історичний сенс кожного хронологічного періоду при змалюванні у ньому далекої минувшини. Взірцем, своєрідною вихідною моделлю у творах виступає творчість Вальтера Скотта як неперевершеного майстра історичного роману ХІХ століття.
Проза на історичну тематику представлена такими яскравими зразками, як «Капітанська дочка»
О. Пушкіна, «Тарас Бульба» М. Гоголя, «Чорна рада» П. Куліша, «Вернигора» М. Чайковського.
Особливим тематичним блоком у слов'янському романтизмі виступає «екзотика», яка має на меті рятувати читача із полону сьогодення. Відшукати екзотичні явища, спосіб життя вдається і у віддалених, по відношенню до автора твору, кутках світу, зокрема на Близькому Сході, і в місцевих циган, де існують свої уявлення про тілесну і духовну сутність людини. Україна теж видається слов'янським авторам країною екзотичною (згадаймо принагідно закріплений за Україною імідж «слов'янської Авзонії»), принаймні саме таку картину ми спостерігаємо на російських і польських літературних теренах зазначеного періоду. Своєрідним зверненням до екзотичної тематики слід вважати і творчість польської «школи українських романтиків» у складі Богдана Залеського, Северина Гощинського, Антонія Мальчевського, а також Тимка Падури, що є автором творів українською мовою. Екзотичний компонент наявний і у мусульманській тематиці, в образній, мотиваційній і тематичній структурі прози М. Чайковського, яка ознайомлює польського читача з принципово іншими духовними і тілесними орієнтирами.
Цікавим у ключі нашої теми видається нам думка Д. Чижевського, що романтики ревно сповідують погляд, що вся природа є живим тілом, з яким органічно злита кожна людина. Творчість письменників перебуває у найінтимніших зв'язках із її творчими силами. Однак природа між тим, і ворожа людині: щомиті звідусіль загрожує їй загибеллю [4, с. 175].
Романтизм із усіма своїми характерними ознаками, естетичними
