УДК 821.161.2-14.09

Кремінь Т.Д., к.філол.н., доцент Миколаївського державного університету ім. В.О. Сухомлинського

Концептуальні зіткнення типів свідомості в українській ліриці 1960-1980-х рр.

У цій статті запропоновано один з аспектів творення контактної зони - на рівні зіткнення феномена історіософського міфу та його проявлення в українській ліриці поколінь 1960-1980-х рр., створюючи поєднання етнокультурного світовідчуття та оригінального естетичного втілення, художньої природи космосу та його вербального обрамлення у поетичній формі як концептуальній стратегії доби.

The paper focuses on description of the mechanism of emerging contact zone, which is created as a result of conflict of concepts inside the historiosophical myth in the Ukrainian poetry of the 1960s-80s.Українські літературознавці, зосереджуючись на специфічних особливостях формування естетичного простору в ІІ пол. ХХ ст., називали добу 1960-1980-х рр. кризовою. Зокрема, на цьому аспекті неодноразово зосереджувались І.Дзюба [3; 7-20], [4; 145-153], Ю.Ковалів [6], В.Моренець [8], М.Рябчук [9] та ін. Вказуючи на трагізм епохи, який супроводжувався перманентними політичними, психологічними збуреннями й потрясіннями, дослідники припускали, що причина подібного розладу певною мірою полягала в його безперервності, циклічності, в умовах, власне, новітнього міфотворення. Вказуючи на певну типовість факту і пояснюючи його природу, М.Ільницький вказав, що „стан стабільності у суспільстві переважно сприяє кристалізації певних філософських ідей, посиленню моментів онтологічного, заглибленню у власну душу". Крім того, О.Киченко та В.Пахаренко вказали, що таким є „постійний напружений, неструкту- рований стан суспільства [7; 21-22]. Втім, шукаючи оптимістичних координат декодування тоталітарної дійсності, С.Грабовський припустив, що подібна кризова доба є добою пошуку та віднайдення людиною самої себе [2; 50-53]. У подібному аспекті необхідно припустити зіткнення різних типів свідомості, які, співіснуючи в системі естетичних координат, вели централізовану боротьбу шляхом вироблення власної стратегічної концепції.

Подібне ненормоване зіткнення тривало, як правило, поза межами офіційного культурного процесу, з використанням не тільки традиційних, але й заборонених прийомів. Агоністичний контрнаступ соцреалістичної практики, який чи не востаннє в українській мистецькій практиці розпочався одночасно з першими арештами представників інтелігенції на поч. 1960-х рр. з використанням широкого арсеналу публічних звинувачень, змусив літературу герметизуватись, вдаючись до рівня вимушеного мовчання. Зокрема, представники українського андеґраун- ду, яких було викреслено з літературного процесу впродовж десятиліть, перебували в есхатологічному стані, який передбачав надію на докорінну зміну естетичних векторів, принаймні на рівні внутрішньому. Наслідком подібного факту ставав процес активізації літературного міфо- творення, за якого суспільство почало занурюватись, за визначенням А.Тихолаз, у буття-в-міфі [10; 85-92]. Можна припустити, що завершенням вказаної епохи варто назвати, услід за Т.Гундоровою [1], чорнобильську катастрофу, яка нейтралізувала наслідки розладу літератури, ставлячи на літературному методі крапку.

Втім, одними з найяскравіших впродовж вказаної доби в українській літературі виявилися поети Київської школи (М. Воробйов, В.Голобородько, М.Григорів, В.Кордун), представники „тихої" лірики (В.Базилевський, П.Мовчан, Л.Талалай), а також поети- метафористи (В.Герасим'юк, І.Римарук, І.Мал- кович), які залишилися дисидентами на естетичному рівні, у полі формування нового поетичного міфу, основа якого побудована на кількох світоглядних концепціях. Втім, зупинимося на ліриці деяких з представників вказаних поетичних поколінь, чия творчість запропонувала специфічний рівень нового міфотворення, який значною мірою прискорив процес очищення літератури шляхом ефективного використання концептуальних художніх технологій.

Зважаючи на особливості емоційного начала, яке зумовлює динаміку розширення змісту окремого концепту, лірика В.Голобородька засвідчила глибоке розуміння позасвідомого, того, що має певне відношення до істинного у „непомильному чутті естетичної міри" (за Ю.Ковалівим). У такому сприйнятті зникає внутрішня межа концептуальної схеми лірики, котра допомагає уникнути конкретно-мовної форми вираження.

Спорідненість синкретичного і метафоричного типів світовідчуття досягає своєї особливої точки там, де автор, сягнувши праукраїнського сакрального контексту, неструктуровані явища якого перебувають у хаосі новітнього розуміння метафізики природи та людини, матеріалізував автентичну основу буття. Співіснування означених типів змогло перетнутися на рівні первинності предметів, які здобули своє особливе місце в структурі природних закономірностей, в результаті чого тоталізувались в окрему зону сусідства або, точніше кажучи, специфічну контактну зону.

В.Голобородько художньо змоделював часову площину у своїй співмірності різних хронологічних рамок. Наслідком цього стало моделювання внутрішнього поетичного часу за метафоричними законами намиста, створюючи повноту зображення означуваних явищ. Використання традиційних для його лірики концептів, зокрема, хати, води, смерті, тіні, межі, миті, виправдане значним об'єднанням фрагментарної множинності їх сприйняття, адже вони виступають віртуальним пластом сконденсованої інформації як автентичної основи буття лірики, скоріше за все, заради внутрішнього розширення сенсу уречевлених явищ, глибокої художньої витонченості в поетичній історіософії Київської школи.

Варто зауважити, що історіософський міф лірики В.Голобородька характеризується язичницьким типом світовідчуття, зокрема, в ньому широко представлені анімістичні уявлення. У сконденсованому просторі поетичної мови відбувається ущільнення/розширення внутрішнього відчуття меж часу, що створює парадоксаль- но-наративну манеру екзистенційного сприйняття світу лірики.

Антагонізм усередині одного з найуживаніших концептів - повітря, який дозволяє зовні розмежувати його на холодне і тепле, пояснює духовну основу зіткнення різних світів в авторській міфології В.Голобородька. Тепле повітря необхідне предкам його ліричного героя, які збираються докупи погрітися, а вже тільки потім дарують персонажеві душевну радість. На відміну від інших, духи прохолодного повітря нейтралізують поетичну свідомість ліричного героя, збільшуючи амплітуду хаотичності на рівні повноцінного сприйняття історіософського міфу. Таким чином, вдихати тепло - триматися віковічних настанов, перебувати у межах певної системи способів бачення світу,