Образ відьми в україністичній літературі другої половини ХІХ - початку ХХ ст.

Богдашина Олена, Клименко Юлія

Демонологічні вірування були важливим елементом світогляду членів сільської громади на українських землях у дореволюційний час. Відьма є одним з найяскравіших персонажів української демонології. Опис і характеристика цієї демонічної постаті досить детально представлені в історико- етнографічних працях вчених другої половини XIX ст. - початку ХХ ст.

Відомі науковці (серед них В. П. Милорадович [1], В. Б. Антонович [2], М. Ф. Сумцов [3], В. М. Гнатюк [6], П. В. Іванов [13], П. С. Єфименко [9], І. І. Левицький [7]) зупинялись переважно на вивченні генезису таких вірувань та їх особливостей в українських звичаях. Історикими та етнографами досліджувалися вірування сільського населення щодо причин появи відьм, головних сфер їх діяльності, особливих прикмет, за якими можна розпізнати відьму, способів їх визначення й знешкодження, а також попередження їх впливу, форм покарань за заподіяний відьмою збиток.

Дослідження феномену відьм та їх ролі у духовній культурі українців у другій половині XIX - на початку ХХ ст. залишається не до кінця вивченим. Так, малодослідженим є історіографічний аспект даної проблеми. Між тим записані етнографами й фольклористами другої половини XIX - початку ХХ ст. народні оповідання про відьм та наукові розвідки того періоду містять важливу й цікаву інформацію з даної проблематики. Висловлені у роботах дореволюційного періоду думки не були належним чином оцінені сучасними науковцями. Зібрані матеріали надають можливість детальної реконструкції особливостей дослідження сільської відьми в україністичній літературі другої половини XIX - початку ХХ ст., що і становить головну мету нашої розвідки.

Відомо, що позитивістька парадигма була пануючою у науці другої половини XIX - початку ХХ ст. Тому вищеназвані науковці з позицій просвітительства, раціоналізму та емпіризму підходили до аналізу демонологічних явищ. Останні вони вважали насамперед проявом забобонів та невігластва, як пережиток «півдиких народів» [2. с. 4-5; 3. с. 230; 5. с. 180-182]. Так, М. Ф. Сумцов оцінював народні вірування у відьм як «яскраві залишки стародавнього релігійно-містичного світогляду» [3. с. 230]. Характерною є ремарка В. Б. Антоновича: «Кожний незрозумілий, невияснений, дивний або рідкий прояв хоч би і невинний, приписується злому духові. При слабкому розвитку реального знання чорт стає гіпотетичною фігурою всіх проявів, невияснених строгим дослідом і науковою критикою» [2. с. 5]. З посиланням на одного з англійських фундаторів доктрини позитивізму В. П. Милорадович вважав демоногологічні вірування українського народу, які «відкривають цікаві риси найдавнішого світогляду людства: віру в перевертнів, в основі якої, як гадає Спенсер, - постійні зміни рослинних та тваринних форм у самій природі; віру у дуалістичне існування, тобто в діяльність душі окремо від тіла, що ґрунтується на уявленнях про реальність сновидінь; віру в можливість управляти стихіями і викрадати зірки; в основі якої - незнання законів природи і величини небесних тіл» [1, с. 61]. З позицій історичного оптимізму та віри у розум М. Ф. Сумцов писав: «Історія чаклунства в Європі є однією з самих яскравих сторінок в історії перемоги розуму та гуманізму над невіглаством та жорстокістю» [3, с. 230].

Науковці певну увагу приділяли етимології слова «відьма». Відомий український етнограф П. В. Іванов наводить такі популярні приклади назв відьми: волоцюга, нечисть, погань, лиха личина, яритниця [13. с. 164]. Вчений пояснював ці назви тим, що серед населення було поширена думка про вміння відьм приймати різні образи і в такому вигляді робити різні лихі справи, а також пізнавати все таємне і невідоме для звичайної людини. Ю. А. Яворський зазначав також поширені серед українського населення назви відьм: литавиця, визрениця, перелесниця [10, арк. 3]. Останні, як підкреслював науковець, відрізнялися особливою пристрасністю, закоханістю, відвертим залицянням до представників протилежної статі [10, арк. 3].

Практично всі вчені наводять народну класифікацію відьм. Вони стверджували, що народна уява поділяє відьм на два види, які мають своїх представників як серед чоловіків, так і серед жінок: 1) відьми вроджені, які здобувають силу відьмацтва від природи; 2) навчені, які отримують надзвичайні можливості у процесі навчання від чортів, або в обмін на свої душі.

У народних оповіданнях і віруваннях часом навіть зустрічаються натяки на деякі позитивні риси, які приписувані відьмам, особливо вродженим. Так, у розвідці І. І. Нечуя-Левицького підкреслюється: «Родимі відьмі...багато знають, але нікому не шкодять і навіть помагають людям своїм знахарством» [7, с. 98].

Дослідники були переконані, що розходження у сприйнятті відьм вроджених і вчених полягали у народних уявленнях про спосіб придбання ними надлюдських можливостей. Науковці відзначали, що якщо знання й уміння вродженої отримані мимоволі, «ненавмисно», то навчена знаходить їх свідомо, за власним злим наміром, шляхом боговідступництва й укладання договору з дияволом. Значна кількість народних оповідань повідомляють про попрання ними християнських святинь і контактів з нечистими істотами [1-2; 5; 10]. П. В. Іванов писав, що перша категорія відьм у відносинах зі звичайними людьми проявляє деякі риси доброзичливості. Наприклад, цей вид відьм допомагає одним у лікуванні хвороб та обороняє інших від злих нападів своїх сестер - навчених відьм [13. С. 157, 178].Тому, на