УДК 821.112.2.09+78Маценка С.П.ХУДОЖНІЙ ТЕКСТ ЯК ФОНОГРАФІЯ: МУЗИКАЛЬНІ ОБРАЗИ У НІМЕЦЬКІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Стаття присвячена «вербальній музиці», аспекту музикальності художньої літератури, сутність якого полягає в описі музичних творів та їхнього естетичного впливу засобами словесного мистецтва. Цей процес розглянуто як поетологічну проблему, оскільки його наслідком є специфічні акустичні виміри тексту, який тому охарактеризовано як фонографічний феномен. При цьому музика є літературним звуковим простором, який відображає фонографічний профіль епохи, діахронію окремих звукових образів, звукові характеристики діючих персонажів. Із цією метою досліджено романи сучасної німецької літератури, які містять музикальні образи.

Ключові слова: фонографія, вербальна музика, роман, музикальний образ.

Статья посвящена «вербальной музыке», аспекту музыкальности художественной литературы, сущность которого состоит в описании музыкальных произведений и их эстетического влияния посредством словесного искусства. Этот процесс рассматривается как поэтологическая проблема, так как его следствием есть специфические акустические измерения текста, который поэтому охарактеризован как фонографический феномен. При этом музыка является литературным звуковым пространством, которое отражает фонографический профиль эпохи, диахронию отдельных звуковых образов, звуковые характеристики действующих персонажей. С этой целью исследованы романы современной немецкой литературы, которые содержат музыкальные образы.

Ключевые слова: фонография, вербальная музыка, роман, музыкальный образ.

The paper considers the concept of «verbal music», music dimension of literature, which consists in describing works of music and their esthetic influence through verbal arts. This process is studied as a poetics problem as it is manifested in acoustic parameters of the texts, which can be defined as phonographic phenomenon. According to this approach, music is a literary acoustic space, which reflects the phonologic profile of the epoch, diachrony of separate sound images, acoustic peculiarities of characters. The paper studies the works of contemporary German literature, which contain music images.

Key words: phonography, verbal music, novel, music image.Визнаною є думка, що відображене музикою іншими засобами, аніж музичні, передати не можна, за Ґ. Стайн, музика є музика. Поширене також переконання, згідно з яким музика починається там, де закінчується слово, що вказує на специфіку смислу музичного мистецтва. У зв'язку з цим, вважаючи музику «подією в історії слова», літературознавець та музикознавець О.В. Михайлов усе ж стверджував: «Смисл є смисл; ми його передбачаємо, але не можемо ані назвати, ані переіменувати (тобто назвати по іншому) засобами мови, а можемо,... якщо йдеться про музику, лише відтворити сам твір, виконати, зайвий раз прослухати його або ж - що ми обов'язково й робимо - чаклувати навколо музики нашим словом, завжди перебуваючи на деякій відстані від музики як лише-музики й завжди схоплюючи й захоплюючи словом лише деякі аспекти, сторони того, чим є ось цей твір як носій і тримач свого смислу» [3, с. 75]. Не менш переконливою є також позиція, згідно з якою слово та музика взаємоспрямовані одне до одного. За О.В. Михайловим, музика всередині себе встановлена й спрямована на слово, так само, як і слово на музику, розуміючи її як власну закарбованість всередині створеного ним смислу. Для свого самовиявлення й смисловиявлення музика оточує себе словесними «поясами», пояснював дослідник [3, с. 77]. У такий спосіб вчений теоретизує проблему осмислення буття музики через слово, якою так інтенсивно займається німецька література впродовж століть.

Відтворюючи музику, посилаючись на музичний контекст, розповідаючи про музику та її творців, письменники часто намагаються зафіксувати музичні звуки, в результаті чого текст стає свого роду фонографією, набуваючи певних акустичних якостей. Вагомою при цьому стає поетологія звуку, оскільки музика утворює звуковий пласт тексту. І хоча не може йтися про переклад звуків словами, вербально певне враження музичного звучання все ж вдається створити. Особливо для німецької барокової поезії була характерна тенденція передачі музикальних тонів звуками мови. Критики вважають, що своєї довершеної форми ця художня практика досягла у «Прасонаті» дадаїста Курта Швіттера (K. Schwitters «Ursonate», 1923-1932) [15]. У добу романтизму не лише збільшується кількість описів музики, але й поглиблюється їхнє художнє значення. Загальною естетичною вимогою стає використання слів як звуків. Так, Новаліс пропонував сприймати речі та слова як клавіатуру. Більше того, перед художньою літературою відкривалася можливість не лише зовнішньо наслідувати музичні ефекти, а й безпосередньо озвучувати слова. Проте таке чисто звукове наближення слова і тону було позбавлене смислового зв'язку з музикою. Відтак, особливо поширеним у літературі стало саме наслідування змісту музики. Як результат, у ХІХ ст., «столітті музики», констатують заміну оптичної фантазії акустичною, що, за К. Любколь, не просто відповідало заміщенню бачення слуханням, а протікало як процес перенесення бачення ззовні у внутрішнє. «Музика, мистецтво цього століття, поетично фантазується як внутрішнє бачення та пізнання» [11, с. 126]. Тому герою Ф. Вакенродера Берґлінґеру окремі музичні пасажі видаються такими ясними та переконливими, що він сприймає їх як слова. Суттєвим при цьому є розуміння самої музики, яка в літературному творі функціонує як певна модель дійсності, як система зв'язків та посилань, автономна система із претензією на «цілісність».

Фіктивна музика - наприклад, твори Адріана Леверкюна із роману «Доктор Фаустус» Томаса Манна - виникає у фантазії реципієнта лише у певних обрисах, проте, звичайно, не в її конкретному звучанні. Відома музика - наприклад, досліджена у тому ж романі з любов'ю до деталі соната для фортеп'яно опус 111 Бетховена - може справді бути сприйнятою звук за звуком на слух, до того ж осучаснено завдяки