Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





титул.pmd

Організація роботи наукового колективу

План

1. Формування і методи згуртованості наукового колективу..

2. Організація роботи наукового колективу

3. Робоче місце і робочий день науковця

4. Етичні норми і цінності науки

Формування і методи згуртованості наукового колективу

Інтелектуальна творча діяльність, спрямована на здобуття і використання нових знань, і є науковою діяльністю. Вона існує в різних видах — від дослідницької, інформаційної до педагогіч-ної.

Суб'єктом наукової діяльності є: вчені, наукові працівни-ки, науково-педагогічні працівники, а також наукові установи, організації, вищі навчальні заклади, громадські організації. В XXI столітті значно зросте роль наукових колективів. Якщо XIX століття — це століття геніїв-одинаків, то XXI — це вік супе- рорганізацій. Розвиток науки, її ефективність залежать від мо-ральних і якісних характеристик наукових працівників, їх інте-лектуального рівня.

Науковий колектив — це група талановитих, висококвалі-фікованих людей, організаційно об'єднаних єдиною метою і дія-ми. Важливими умовами ефективної роботи наукового колекти-ву є: згуртованість; сумісність співробітників, які в нього вхо-дять; психологічний клімат; колективна думка й колективізм у роботі; традиції і творчий потенціал.

Ефективність наукової творчості, оптимальне використан-ня потенціальних можливостей науковця залежать від раціональ-ної організації праці, наукового рівня керівника, його вміння пра-цювати з членами наукового колективу.

Оптимальний науковий колектив поєднує в собі різні со-ціологічні групи: старих і молодих, з великим науковим стажем роботи та початківців, генераторів ідей і виконавців.

Для того, щоб цей колектив працював ефективно, щоб ко-жен із працівників точно знав свої обов'язки, завдання і кінце-вий результат роботи колективу, слід правильно, на науковій ос-нові, організувати управління ним.

Особливого значення набуває вміння працювати з молоди-ми працівниками, початківцями в науці. Найбільш раціональ-ний стиль роботи з цією категорією людей досить просто і точно сформував академік А.Ф.Йоффе у своїх спогадах.

Мистецтво управління, за думкою Йоффе, зводиться до де-кількох простих правил, а саме: простота, демократичність і прин-циповість.

Слід завжди підтримувати і радіти за успіхи працівників, у випадку, якщо висновки, зроблені молодими працівниками, не-правильні, необхідно переконати їх у цьому науковими аргумен-тами. У разі необхідності розробки іншої теми, нового наукового напряму, слід зробити це непомітно, максимально докласти зу-силь, щоб ця ідея як би виходила від самого науковця, щоб він сприйняв її як власну, яка прийшла йому в голову.

Ніколи не слід приписувати своє прізвище до наукових праць як ученого, в яких не брав участі.

Недоцільно надто опікувати своїх учнів, а давати можливість максимально проявляти ініціативу, самим справлятися з трудно-щами. Тільки таким шляхом можна сформувати висококваліфі-кованого науковця, а не лаборанта.

Різні характери людей, традицій в організації створюють специфічні соціально-психологічні й моральні умови діяльності, які вимагають від керівника індивідуального підходу до людей.

Диференційований підхід у роботі з людьми має проходити за такою схемою управлінського рішення підбору і розміщення кадрів: «хочу — можу—потрібно». Всі три компоненти взаємопо-в'язані.

«Потрібно» — визначає потребу в кадрах певної кваліфікації на робоче місце.

«Хочу» — характеризує систему потреб і інтересів кожного окремого працівника (не завжди компоненти «потрібно» і «хочу» повністю співпадають).

«Можу» — характеризує особисті можливості людини — про-фесійні, ділові, моральні, які можуть розвиватися і коригуватися.

При формуванні і згуртованості колективу керівник має знати і керуватись такими правилами:

— правило адекватного відображення людини людиною, щоб не потрапити в залежність від раніше встановлених оцінок;

— правило ефекту неправдивої згоди «так говорять всі», що може скластись неправильна уява про працівника;

— правило ефекту поблажливості, завищена оцінка якостей особи, подій та явищ.

Типова логічна помилка може виникнути в зв'язку з непра-вильною оцінкою певних якостей та поведінки особи. Так, мов-чання не завжди є ознакою розуму.

Інколи неправильна оцінка особистості формується через так звані помилки контрасту. Наприклад, людина може здатися більш розумною, контактною, якщо її порівнювати з іншою скромною, сором'язливою. Також є помилки при оцінці національних, про-фесійних та інших стереотипів. Виховування цих оцінок у співпра-цівників колективу може сприяти підвищенню їх працездатності. Здоровий психологічний клімат у колективі є основою згуртова-ності і його стабільності. Цьому сприяє як орієнтація стимулів до праці, так і на особисті потреби.

Важливо задовольняти моральні потреби особистості, які виникають в її професійній діяльності та професійному спілку-ванні в процесі роботи, усвідомлення в корисності своєї праці для колективу; бажання творчо розкритись; гордість за свої знання, майстерність; повага колег.

Згуртовує колектив і суспільна робота, яка розвиває кому-нікативні здібності, допомагає розкрити сильні сторони особис-тості — інтелект, характер, моральні якості. Досить сильно збли-жує людей спільний відпочинок, екскурсії, заняття спортом у години дозвілля.

Однією із основних ознак колективу є певна організаційна культура, яка виражається в загальних цінностях, символіці, нор- мах і правилах поведінки в колективі, вимоги до фізичного і мо-рального обліку його членів. Колектив відіграє значну роль у житті кожної людини. Перш за все в колективі задовольняється життє-ва потреба людей в спілкуванні та діловому взаємозв'язку, в на- лежнсті людини до певної групи; в колективі людина знаходить підтримку і захист, визнання досягнень.

У колективі людина може змінюватися, вона має можливість по-новому подивитися на себе, оцінити свою роль у суспільстві. Колектив стимулює творчу активність науковців та сприяє їх са- моудосконаленості. Разом з бажанням бути в колективі, люди хочуть розвивати свою індивідуальність.

Працездатний згуртований колектив не створюється одра-зу, для цього потрібен час, і визначається певними обставини. Перш за все, мова йде про ясність цілей і завдань наукової роботи, які відповідають внутрішнім бажанням людей, для досягнення яких вони готові повністю або частково відмовитись від свободи рішень та підпорядковуватись колективу і його керівнику.

Успіх роботи колективу визначається дотриманням таких принципів:

¦ принцип інформованості про суть проблеми і завдання дослідження;

¦ принцип ініціативи знизу—інформація про завдання до-слідження має стати органічною частинкою свідомості вико-навців, як справа корисна працівникам і суспільству;

¦ принцип тотальності — це значить, що всі, хто працює над проблемою, повинні бути заздалегідь поінформовані про мож-ливі проблеми і залучення до їх вирішення;

¦ принцип перманентної інформації—це значить, що кері-вник має систематично інформувати колектив про стан виконан-ня завдання, про досягнуті успіхи чи невдачі у вирішенні завдань, про складності і зриви;

¦ принттип безперервної діяльності, закінчення однієї розроб-ки має співпадати з визначенням нової проблеми, іншого завдання;

¦ принцип індивідуальної компенсації — урахування осо-бистіших ціннісних орієнтацій працівників, їх потреб і інтересів;

¦ принцип урахування типологічних особливостей сприй-няття інновацій різними співробітниками.

Враховуючи індивідуальні особливості характеру праців-ників, можна цілеспрямовано впливати на них, формувати їхню поведінку і домогтись високої ефективності роботи колективу. Згуртованість колективу визначається ціннісно-цільовою і мо-тиваційною єдністю його членів.

Організація роботи наукового колективу

Науково-дослідна робота — це чітко організований комп-лекс дій, спрямований на отримання нових знань, що розкрива-ють суть процесів, явищ у природі, суспільстві з метою їх вико-ристання в практиці. Наукова діяльність, як будь-яка інша, ви-магає певної організації праці, і ефективність її залежить як від моральних та інтелектуальних якостей працівників, так і від умов праці, матеріально-технічного забезпечення й обслуговування.

Особливістю роботи наукового колективу, що впливає на ефективність роботи є:

¦ імовірний характер результатів, що вимагає від науковця організованості, терпимості і вольових якостей;

¦ унікальність, яка обмежує використання типових мето-дик і рішень, на відміну від матеріального виробництва;

¦ складність, комплексність, які підвищують вимогливість до наукових працівників при кооперації праці;

¦ масштабність і трудомісткість, що ґрунтується на вивченні значної кількості об'єктів і експериментальної перевірки отри-маних результатів;

¦ зв'язок з практикою.

Перераховані особливості наукових досліджень вимагають координації взаємозв'язків цілого ряду однорідних за технологіч-ним характером процесів колективної роботи. Раціональна орга-нізація праці забезпечує ефективність роботи всього колективу.

Важливими принципами організації праці в науковій діяль-ності є: наступність, колективність, динамічність, мобільність, самоорганізація і творчий підхід.

Наступність — це взаємозв'язок між минулими і сучасними результатами. Наука не може розвиватися починаючи кожний раз з «нуля», тому основним завданням колективу є вивчення науко-вої спадщини попередників.

Колективність праці обумовлена спеціалізацією, масштаба-ми, складністю дослідження та розвитком матеріально-технічної бази. Колективна праця застосовується в більшості наукових до-сліджень, коли окремі функції закріплюються за різними праці-вниками, але безпосередній творчий процес носить індивідуаль-ний характер, що сприяє розвитку творчості.

Творчий підхід означає, що працівник на всіх етапах дослід-ження прагне пояснити факти, явища, предмети, знайти щось нове в науці. Творчий підхід ґрунтується на вивченні і узагальненні наявних знань у певній галузі науки, критичному їх осмисленні та створенні нових наукових концепцій.

Наукова творчість піддається регламентації у граничних ме-жах. Кожен науковець, працюючи над певною темою, самостійно визначає комплекс заходів, щоб забезпечити виконання робочо-го плану. До елементів самоорганізації можна віднести:

— організація робочого місця із забезпеченням оптимальних умов;—

дотримання дисципліни праці;

— послідовність у нагромадженні знань протягом творчого життя;

— систематичність у дотриманні єдиної методики і техно-логії при виконанні того чи іншого завдання.

Не менш важливе значення має принцип динамічності, мо-більності і самокритичності.

Суть мобільності полягає в здатності адаптуватися до змін функцій і місця роботи.

Динамічність організаційних форм роботи визначається зро-станням темпів розвитку науки, що вимагає оперативної коорди-нації дії працівників у процесі творчої діяльності.

Науково-дослідна робота вимагає


Сторінки: 1 2