¦ Спеціалізації — суть полягає в розподілі праці, створенні секторів, відділів, груп і окремих виконавців. Спеціалізація може поглиблюватись за об'єктами дослідження;

¦ Кооперування — це процес об'єднання зусиль спеціалізо-ваних відділів, для вирішення комплексних досліджень;

¦ Пропорційності, тобто дотримання певного співвідношен-ня інформаційного забезпечення науковців, що дозволяє забез-печити всебічне і якісне дослідження об'єктів у встановлені тер-міни згідно із графіком і програмою роботи;

¦ Паралельності, яка забезпечує одночасне паралельне ви-конання дослідницьких процедур, не пов'язаних між собою при- чинно-наслідковими зв'язками, що значно скорочує час вико-нання роботи;

¦ Прямоспрямованості — це дає можливість раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками науково-до-слідного процесу, не допускає дублювання процедур різними ви-конавцями;

¦ Безперервності, що передбачає необхідність організації дослідницького процесу в часі і просторі;

¦ Ритмічності науково-дослідної роботи — забезпечення рівномірного проведення дослідів, що передбачає правильну організацію роботи всіх виконавців.

Організація праці науково-дослідної роботи — це система заходів, спрямованих на удосконалення методів і умов інтелек-туальної праці, збереження здоров'я працівників на основі досяг-нень науки і техніки, що забезпечують найбільшу ефективність при оптимальних затратах розумової праці.

Основним завданням організацій праці є об'єднання в єди-ний процес техніки і інтелектуальних можливостей наукових пра-цівників, забезпечення найбільш ефективного використання тру-дового потенціалу, матеріальних і інтелектуальних ресурсів.

Організація праці як система включає такі взаємозв'язані елементи: організація трудових процесів і робочих місць, забез-печення сприятливих умов праці; організація праці із функціо-нального обслуговування робочих місць; нормування й мате-ріальне стимулювання; розвиток творчих здібностей працівників. Без комплексного їх вирішення неможливо правильно вирішу-вати питання структури і чисельності наукового персоналу, про-водити планування роботи, ритмічне завантаження працівників. Раціональна організація праці в наукових колективах ґрунтуєть-ся на її плановості, що знаходить відображення в програмах, по-передніх та робочих планах і графіках виконання роботи.

Індивідуальний план складається кожним працівником на ту частину роботи, яка визначена йому робочим планом. У цьому плані також передбачається взаємозв'язок робіт, які виконують-ся іншими, працівниками, визначаються очікувані результати і їх реалізація, терміни виконання роботи.

Графік виконання роботи складається на основі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних вико-навців. Тут , вказуються терміни завершення робіт на кожному етапуі: терміни, впровадження, відповідальних працівників за ці терміни.

Індивідуальний план і графік є частиною організації праці при проведенні наукових досліджень.

Робоче місце і робочий день науковця

Розумова діяльність є найскладнішою, оскільки вона вима-гає активізації уваги, процесів мислення, емоційної напруги та підвищеної чуттєвості і залежить не тільки від інтелекту праців-ника, а й від організації робочого місця і робочого дня.

Ефективність роботи передбачає збалансованість робочих місць. Кожному працівнику, зайнятому розумовою працею, слід організувати робоче місце — закріпити за ним частину виробни-чої праці, забезпечити згідно з вимогами науково-дослідного про-цесу обладнанням, інструментами, засобами зв'язку та оргтехні-кою, а також безперервне і ритмічне обслуговування робочого місця іншими службами матеріального та інформаційного забез-печення.

Збалансованість робочого місця — це відповідність його функціям і вимогам певного наукового дослідження, обов'язки і права при цьому повинні бути взаємно врівноважені, тобто ко-жен обов'язок має бути забезпечений певним правом, а кожне право має здійснюватись за наявності певного обов'язку.

Продуктивність розумової праці значною мірою залежить від умов праці, фізіологічно-психологічного комфорту, відпові-дності робочого місця ергономічним вимогам.

Сучасного науковця неможливо уявити без персонального комп'ютера, щоб з ним було легко і зручно працювати його слід розмістити, щоб монітор знаходився на рівні очей, відстань між ним і обличчям науковця має бути не меншою 40 см. Клавіатуру краще розмістити на відстані 10 см від краю стола, щоб людина спиралася на стіл зап'ястями. Стілець має бути зі спинкою і, ба-жано, з підлокітниками.

При організації робочого місця необхідно врахувати вплив таких чинників, як шум, розмови, освітлення і кольорове оформ-лення.

Недостатнє освітлення, колір стін, висота стільця, шум у приміщенні можуть бути причиною зниження працездатності та нагромадження втомленості.

На робочому столі не повинно бути нічого зайвого. Ідеаль-но, коли на столі лежать тільки ті документи, які потрібні в даний момент. Зліва розміщують документи, над якими ще працюють, а зправа — уже підготовлені матеріали.

Дотримання встановленого порядку полегшує роботу, більшість операцій здійснюється автоматично і запобігає зник-ненню документів, які можуть потрапити до сусіда чи в іншу пап-ку.

Гарне освітлення дозволяє виконувати всю роботу не докла-даючи зусиль, створює добрий настрій, посилює сприйняття ма-теріалу. У наукових лабораторіях найбільш ефективним є при-родне освітлення, але для забезпечення постійного освітлення ча-сто використовують штучне (електролампи, лампи денного світла).

На продуктивність праці науковця впливає також і темпе-ратурний режим. При низькій температурі в людини німіють кінцівки, зменшується швидкість рухів. Теплий одяг, хоч і змен-шує втрати внутрішнього тепла, проте пришвидшує настання втомленості, висока температура підвищує почуття слабкості. Оптимальним температурним режимом у робочих приміщеннях є18-20°С.

Особливістю розумової праці є те, що втома накопичується поступово, а перевтомлення настає раптово, томудоцільно чергу-вати розумову і фізичну працю.

Ефективність розумової праці залежить від таких чинників:

¦ інтелектуальних здібностей, особливостей сили волі, ста-ну здоров'я науковця;

¦ стану зовнішнього середовища, організації робочого місця, режиму роботи й відпочинку;

¦ розумового навантаження.

Протягом робочого дня працездатність змінюється, від по-ступового входження в роботу через високу активність до її зни-ження.

Найсприятливішим часом для виконання творчих чи склад-них завдань є час з 10-ї години до 12-ї години, після чого настає деякий спад активності, у другій половині дня працездатність найвища в період з 14-ї до 17-ї години, після чого знижується.

Впродовж робочого дня науковцеві потрібні невеликі перер-ви для відпочинку, раціональна частота і їх тривалість з часом визначається індивідуально.

Для зменшення періоду входження в роботу, повноцінності відпочинку, доцільно робити перерву після виконання складно-го завдання. Тоді невелика перерва проходить на позитивних емо-ціях і сприяє швидкому відновленню сили і включенню в роботу.

Але кожний працівник характеризується своєю індиві-дуальністю. Тому слід індивідуально вибирати час і тривалість роботи, які забезпечують найбільшу творчу продуктивність.

Етичні норми і цінності науки

Професійність наукового працівника пов'язана із дотриман-ням етичних норм, правил поведінки та взаємовідносин із зовнішнім оточенням (колегами, підлеглими, партнерами). Дот-римання етики ділових відносин є одним із основних критеріїв оцінки професіоналізму як окремого працівника, так і колективу в цілому.

Під етикою розуміють систему універсальних і специфіч-них моральних вимог і норм поведінки, що реалізуються в про-цесі суспільного життя. Будь-які відносини між людьми почина-ють складатися в процесі контактів і спостережень, при яких люди нагромаджують інформацію один про одного, які і є основою взає-мної заінтересованості, симпатії або антипатії.

Симпатія — це неусвідомлене, ірраціональне ставлення до іншої людини. Люди, які симпатизують один одному, працюють більш ефективно, тому в багатьох організаціях західних країн створюють наукові колективи, на основі добровільного вибору партнерів із людей, з якими уже склалися певні стосунки.

Взаємовідносини в наукових колективах підпорядковуються певній системі етичних норм, які визначають, що допустимо, а, шо є недопустимим для науковця в різних ситуаціях.

Норми — це неписані вимоги, правила, які регламентують як себе вести, виконувати ту чи іншу роботу, що потрібно су-спільству від науки.

Норми наукової етики сформовані на основі загальнолюдсь-ких моральних вимог і заборон. Так неетичним є невизнання праці попередників, можна не погоджуватись з певними положення-ми, але не помічати їх роботи не можна. Неетичним є і плагіат, тобто присвоєння авторства на чужу роботу.

Етичні норми науки затверджують і захищають специфічні, характерні для науки цінності:

— безкорисний пошук і доказ істини;

— чесність і порядність в науці;

— обов'язкове підтвердження нових знань теоретичними і експериментальними результатами;

— мужність відстоювати свої наукові погляди, якщо вони ґрунтуються на істинних знаннях, і мужність признати свою по-милку, якщо вона науково доведена.

Для науки як особливої сфери діяльності основними цінно-стями є:

— універсальність, тобто явище, процеси, що вивчаються, проходять однаково і не залежать від тих, хто їх формує;

— загальність користування, тобто знання є загальнолюдсь-кою цінністю;

— безкорисність;

— організований скептицизм, кожен учений відповідає за оцінку якості того, що зроблено його колегами, і за те, щоб оцінка була загальновідомою.