Результатом емпіричних досліджень, що проводяться дослід-ним шляхом, є конкретні факти, за якими здійснюється констата-ція суттєвих кількісних і якісних ознак і властивостей об'єкта, що вивчається, і вони стають носіями елементарного знання.

Відносна постійність емпіричних характеристик та зв'язків між ними в об'єкті, які досліджуються, багаторазово реєструють-ся в досліді, вираховуються за допомогою емпіричних правил і законів, частина яких має ймовірний характер. На емірічному рівні пізнання формується ряд прикладних наук.

Пізнавальні прийоми і форми наукових досліджень

До пізнавальних прийомів належать: моделювання, ідеалі-зація, абстракція, узагальнення, уявлений експеримент.

Моделюванням називають метод дослідження об'єкта, про-цесу, явищ на моделях. Модель у широкому розумінні — це мате-ріальне або розумове уявлення об'єкта дослідження в образі більш доступному і сприятливому для вивчення, ніж сам оригінал.

Між моделлю і оригіналом має бути певна відповідність, яка може бути подібною за фізичними характеристиками моделі і ори-гіналом або в подібності функцій, які виконують модель і оригі-нал, або в математичному описі «поведінки» моделі і оригіналу.

У кожному конкретному випадку модель зможе виконувати свою роль тільки тоді, коли міра її відповідності оригіналу буде визначена досить чітко. Ця відповідність досягається за допомо-гою так званих критеріїв подібності.

Моделювання широко застосовується як у теоретичних, так і експериментальних дослідженнях. Важлива пізнавальна функ-ція моделювання — це пошук нових ідей, гіпотез, теорій. Часто буває так, що теорія початково виникає у вигляді моделі, яка дає спрощене пояснення явища і виступає як первинна робоча гіпо-теза, яка зможе перерости в теорію. При цьому в процесі моделю-вання виникають нові ідеї і форми експерименту, відкриваються невідомі факти. Таке поєднання теоретичного і експерименталь-ного моделювання характерне для науки кінця XX століття.

Ідеалізація є пізнавальним прийомом, у процесі якого до-слідник в думках конструює так званий ідеальний об'єкт, якого немає в дійсності. При створенні ідеального об'єкта спираються на реально існуючий прообраз. Разом з тим, ідеальному об'єкту надаються такі ознаки і властивості, які в принципі не можуть належати його реальному прообразу. З ідеалізацією тісно пов'я-зана абстракція.

Абстрагування — метод наукового пізнання, суть якого по-лягає у виділенні кількох ознак або властивостей об'єкта, що до-сліджується, при означеному розумовому відключенні інших вла-стивостей, зв'язків і відносин предмета. Абстрагування дозволяє замінити в свідомості людини складний процес більш простим, який характеризує найсуттєвіші ознаки предмета або явища, що важливо для створення багатьох понять.

Процес абстрагування здійснюється в два прийоми: пер-ший — виділення в об'єкті, який вивчається, найбільш важливо-го і встановлення неіснуючих фактів; другий — у реалізації мож-ливостей абстрагування і заміни реального об'єкта більш прос-тим — моделлю.

У цьому розумінні ідеалізація і абстрагування невіддільні від моделювання.

Характерною особливістю теоретичних досліджень є ши-роке застосування узагальнень — прийомів здобуття нових знань шляхом розумового (уявний) переходу від конкретних висновків і заключень до більш загальних, які в найбільшій мірі відобра-жають суть дослідницького процесу. Перехід від конкретного до загального супроводжується більш високою мірою абстрагу-вання. Диференційна оцінка впливу різних чинників на про-ходження процесу дозволяє за допомогою узагальнення відок-ремити вплив другорядних чинників, а вплив багатоманітних основних чинників розглядається з єдиних узагальнених по-зицій.

Ідеалізація, абстрагування, узагальнення є основою загаль-ної форми науково-дослідного евристичного мислення — мисле- ного експерименту. Це один із важливих пізнавальних прийомів теоретичного мислення, якому надається форма розумового екс-периментування.

Розумовий (уявний) експеримент у даний момент набрав важливого значення в формуванні, розширенні і обґрунтуванні основних понять і принципів теоретичного характеру в природ-ничих науках.

Суть розумового експерименту полягає в тому, що за допо-могою тільки уявного об'єкта дослідження розглядається в «чис-тому вигляді» незалежно від конкретної форми його взаємодії з навколишнім світом.

Важливою перевагою уявного (розумового) експерименту перед реальним є те, що в уяві можна проводити такі уявні експе-рименти, проведення яких у дійсності неможливе.

В основі будь-якого уявного (розумового) експерименту явно чи неявно є запитання: «Що зміниться, якщо..?». Без такої постановки питання експеримент втрачає цінність.

З пізнавальними прийомами тісно переплітаються такі фор-ми узагальнень, як індукція і дедукція, аналіз і синтез. Ці форми і методи є важливими системами розумової діяльності вченого.

При розробці теорії застосовуються логічний і історичний методи.

Логічний включає гіпотетично-дедуктивний і аксіоматич-ний методи.

Історичний метод дозволяє досліджувати виникнення, фор-мування і розвиток процесів і подій у часі. Аналіз і синтез є взає-мопов'язаними процедурами і основними в наукових досліджен-нях. У сучасній науці під аналізом розуміють процес роздумів від того, що потрібно довести до того, що вже доведено. Процедурою, оберненою аналізу, є синтез.

Синтез — це процедура послідовних роздумів, у результаті яких із уже доведених конкретних тверджень отримують нові знання. За допомогою синтезу узагальнюють результати експе-рименту.

У теоретичних науках синтез виступає як об'єднання кон-куруючих у певній мірі протилежних теорій у формі побудови дедуктивних теорій.

Однією із форм синтезу є метод сходження від абстрактного до конкретного — спосіб побудови теоретичних знань про склад об'єктів, що розвиваються. На базі синтезу різних наук проявля-ються нові. Єдність аналізу і синтезу рельєфно проявляється при системному підході до дослідження складних систем (систем ви-робництва і систем управління ними).

Послідовність реалізації системного підходу проходить за схемою: на основі аналізу структури складної системи функції її елементів роблять висновок про вклад кожного елементу у функ-ціонування системи і її можливості в цілому. Досягнення по-трібного сумарного ефекту, управління структурою і функцією складної системи здійснюється її коригуванням або створенням нової системи функціонування.