Основні методи наукових досліджень та їх характеристика

План

1. Поняття наукового методу та його основні риси

2. Система методів дослідження

3. Загальнонаукові методи

Поняття наукового методу та його основніриси

Крім загального і конкретних об'єктів, а також предмета дослідження, кожна наука має свої методи пошуку і обґрунтуван-ня наукової істини. Метод наукового дослідження — це система розумових і (або) практичних операцій (процедур), які націлені на розв'язання певних пізнавальних завдань з урахуванням певної пізна-вальної мети. В кінцевому підсумку і мета, і завдання досліджен-ня зумовлені духовними і матеріальними потребами суспільства і (або) внутрішніми потребами самої науки.

Функція методу полягає в тому, що з його допомогою отри-мують нову інформацію про навколишню дійсність, заглиблю-ються в сутність явищ і процесів, розкривають закони і законо-мірності розвитку, формування і функціонування об'єктів, які досліджуються. Від якості методу, правильності його застосуван-ня залежить істинність отриманого знання. Істинні знання мож-на одержати лише у випадку застосування правильного методу (методів).

Цю думку ще у XVIII ст. висловив англійський філософ Френсіс Бекон. Він порівнював правильний метод у науковому пізнанні із світильником, який освітлює подорожньому шлях у темряві. Отже, не лише результат дослідження, а й шлях, який веде до нього, повинен бути істинним.

Існують кілька термінів, які вживаються для позначення поняття «методу», — науковий підхід, принцип, засіб, прийом, але повною мірою вони не збігаються. Наприклад, поняття нау-кового підходу і принципу ширше, ніж поняття методу. А понят-тя прийому—вужче, конкретніше. Нерідко ототожнюють понят-тя методу пізнання як збірної категорії (наприклад, кажуть «ма-тематичний метод») з певним конкретним методом (наприклад, математичний метод факторного аналізу, який є сукупністю ал-горитмізованих прийомів).

Загалом кожен науковий метод має характеризуватися та-кими рисами:

¦ ясність, тобто загальнозрозумілість методу. Цією рисою один метод відрізняється від іншого. Неясність у використанні методу енерговиробничих циклів (ЕВЦ) призводить до плутани-ни щодо його використання і підміни ним методу міжгалузевих комплексів там, де вивчення компонентної структури локальних комплексів доцільніше було б здійснювати цим способом;

¦ націленість, тобто підпорядкованість методу досягненню певної мети, розв'язанню певних конкретних завдань;

¦ детермінованість — сувора послідовність використання методу. Іншими словами—максимальна його алгоритмізація;

¦ результативність — здатність методу забезпечувати досяг-нення певної мети (сюди входить і плідність методу);

¦ надійність — здатність методу з великою ймовірністю за-безпечувати отримання бажаного результату;

¦ економічність — здатність методу добиватися певних ре-зультатів із найменшими витратами засобів і часу.

Існує ще одна дуже важлива вимога до методу пізнання — відповідність методу об'єктові дослідження і рівню пізнання. Так, при розміщенні продуктивних сил нерідко метод енерговироб-ничих циклів використовується для вивчення господарства ве-ликих міст чи економічних вузлів, що є неправильним, бо він призначений для вивчення компонентної структури лише тери-торіально-виробничих комплексів великих економічних районів.

Важливим положенням у методології є те, що кожен метод дослідження сам має бути теоретично обґрунтованим. Також будь-яка категорія науки, її положення, закон набирають мето-дологічного значення і навіть виконують функцію методу, коли у процесі пізнання стають спрямувальними засобами досліджен-ня конкретних об'єктів. Наприклад, при обґрунтуванні мережі економічних районів України треба активно використовувати теорію цього виду регіоналізації, її принципи, поняття і поло-ження.

Поширена така ситуація, коли теоретичні положення однієї науки використовуються у ролі методу в іншій науковій дис-ципліні. Для прикладу можна навести ряд положень математич-ної логіки для вирахування понять в економіці.

Нарешті, спостерігається диференціація наук залежно не лише від характеру об'єктів вивчення, а й за методами, які в них використовуються. Так виникли статистична фізика (викорис-тання статистичних методів для вивчення так званих стохастич- них процесів), економетрія (використання засобів різних мате-матичних теорій для теоретичного обґрунтування абстрактних економічних об'єктів, процесів, явищ).

Разом з тим, різні науки, не дивлячись на відмінності, ма-ють багато спільного, оскільки суттю всіх наук є відображення закономірностей матеріального і духовного світу, всі вони визна-чаються на основі дослідів, використовують одні і ті ж закони мислення і певною мірою служать інтересам суспільства. У зв'яз-ку з цим, поряд із конкретно-науковими методами в наукових дослідженнях застосовуються методи, які є загальними для вели-кої групи наукових дисциплін. Це так звані загальнонаукові ме-тоди. Функції цих методів у порівнянні із конкретно-науковими методами є дещо вужчими, а сфера їх застосування — ширша.

Отже, методи наукового пізнання поділяються на загально- наукові, конкретно-наукові, спеціальні.

Загальнонаукові методи, в свою чергу, поділяються на:

¦ методи емпіричного дослідження (спостереження, вимі-рювання, експеримент);

¦ методи, що використовуються як на емпіричному, так і на теоретичному рівні дослідження (абстрагування, аналіз і синтез, індукція та дедукція, моделювання);

¦ методи теоретичного дослідження (сходження від абстра-гованого до конкретного).

Уже більше чотирьох століть схема наукового пізнання виг-лядає так: факти, співвідношення між ними, експерименти, по-чаткові гіпотези, теорія, правдоподібні припущення і знову гіпо-теза — експеримент — уточнення, перевірка меж застосування теорії, виникнення парадоксів, теорія, інтуїція, осяяння — стри-бок — нова теорія і нові гіпотези — експеримент. На кожному етапі історичного розвитку науки в концентрованому виді додаються попередні дослідження і кожен результат розвивається, нічого не втрачається і не забувається.

З філософської точки зору методи поділяються на:

— загальнонаукові (тобто для всіх наук);

— конкретні (для певних наук);

— спеціальні або специфічні (для конкретної науки) (рис. 1). Такий поділ є умовним, оскільки у міру розвитку пізнання один

науковий метод може переходити з однієї категорії в іншу.

Метод—це спосіб досягнення мети в теорії, що розробляєть-ся. Метод є об'єктивним, оскільки дозволяє відображати дійсність і її взаємозв'язки, одночасно метод є суб'єктивним, тому що ви-користовується певною людиною з її суб'єктивними властивос-тями.

Система методів дослідження

У науці використовується багато різноманітних методів, підходів і прийомів, які тісно між собою пов'язані логічно, струк-турно і у процесі дослідження (див. рис. 1). Тобто вони утворю-ють систему. Системність методів полягає у наступному:

¦ часто вони послідовно використовуються в одному і тому самомудослідженні. Наприклад, метод польових досліджень і мо-делювання. Спочатку дослідник вивчає об'єкт у польових умо-вах, отримує відповідну наукову фактичну інформацію, а після цього створює економічні моделі і експериментує з ними за до-помогою математичної обробки даних, знятих у процесі дослі-джень (метод математичного моделювання);

¦ використовуються на різних рівнях дослідження — емпі-ричному (наприклад, метод аналогії, статистичні методи) й теоре-тичному (аксіоматико-дедуктивний, метод абстрагування тощо);

¦ використовуються взаємозв'язано при переході від одно-го масштабу дослідження до іншого. Наприклад, при великомас-штабному дослідженні використовують картографічний метод, а при переході до середньомасштабного дослідження звертаються до методу генералізації, що є засобом абстрагування від частково-стей і виокремлення головного;

¦ одні методи є формою виявлення (реалізації) інших, шир-ших за охопленням предметних областей чи засобів. Класичним прикладом цього можуть бути: математичний метод, який є од-ним із видів методу формалізації; або картографічний метод мож-на трактувати як одну із форм методу моделювання.

Філософські методи — це використання у науковому дослід-женні категорій, положень, принципів і законів певної філо-софської системи. Наприклад, діалектики як теорії пізнання. Можна користуватися положеннями філософії позитивізму, нео-позитивізму, постмодернізму тощо.

Загальнонаукові методи — це такі засоби і прийоми (чи їх сукупність), які з тими чи іншими модифікаціями використову-ються в усіх чи майже в усіх науках з урахуванням особливостей конкретних об'єктів дослідження. Наприклад, сюди належить метод моделювання чи такі логічні засоби, як аналіз і синтез, індук-ція і дедукція.

Нарешті, конкретно-наукові методи, які використовуються в окремих науках чи в генетично пов'язаних або об'єднаних спільністю об'єктів дослідження групах. Для прикладу наведемо метод калькуляції. Він належить до конкретно-наукових, бо ви-користовується лише в економіці. Тоді як метод балансів може застосовуватися у декількох близьких за певною ознакою дис-циплінах (наприклад, у регіональній економіці та економічній географії). Він теж належить до конкретно-наукових, але не спе-ціальних, а міждисциплінарних.

У теоретичних дослідженнях важливо свідомо використову-вати принципи, категорії і закони діалектики.

Найважливішими принципами діалектики є принципи руху і розвитку, взаємозв'язку і взаємозумовленості, причинності тощо. Вони не заміняють собою загально- чи конкретно-науко-вих методів, а переломлюються через них, проявляються при їх використанні.

Світоглядним має стати принцип руху, зміни, розвитку, який сформувався ще у древній Греції і конкретизувався у такзваному принципі історизму. Іншими словами, його використання діста-ло назву історичного методу. Застосування цього методу вимагає розглядати кожну систему як таку, що у своєму розвитку прохо-дить ряд етапів (стадій): виникнення (зародження), становлення, розвинутого функціонування, перетворення в інший якісний стан. Або констатувати стадію розвитку системи з урахуванням попередніх чи наступних стадій.

Важливу роль у науці відіграють принципи взаємообумовле- ності, взаемозв 'язку, причинності. Передусім дослідник має ба-чити поняття зв'язку у контексті трьох філософських категорій: речі — властивості — відносини. Зв'язки належать до категорії відносин. Зв'язок явищ і речей у часі лежить в основі генетичного підходу, що дає змогу розкрити походження об'єктів. Крім того, слід зважати на класи, типи і види зв'язків у реальному світі і між поняттями. Зокрема, за зв'язками виділяють їх класи: управлінські, інформаційні, енергетичні. У свою