При оформленні наукової праці слід приділяти значну увагу мові і стилю викладу.

Культура мови — один із найважливіших показників куль-тури науковця. Характерною особливістю наукової мови є фор- мально-логічний спосіб викладу матеріалу, наявність обґрунту-вань, доведень істини і основних висновків.

Науковий текст має бути цілеспрямованим і практичним, емоційні мовні елементи майже виключаються.

Результати наукових досліджень часто оприлюднюються че-рез систему анотації, рефератів і наукових звітів.

Часто за текстом роботи необхідно готувати реферат або ано-тацію.

Анотація — це коротка характеристика звіту або іншого дру-кованого документа за змістом, призначенням, формою та інши-ми особливостями. Анотація виконує насамперед сигнальну функ-цію і повинна відповідати на таке запитання: «Про що йдеться в первинному документі?» Тому анотації містять у собі переважно фрази у формі пасивного стану, де присудок виражений дієсло-вом у зворотній формі: («розглядається», «обговорюється», «дос-ліджується» тощо) чи пасивною дієслівною формою («розгляну-тий», «досліджений», «доведений» тощо). Анотації часто містять-ся в звітах, а також у книгах, брошурах, тематичних планах видавництв, рекламних матеріалах, у бібліографічних посібни-ках і друкованих каталожних картках.

Анотація включає характеристику типу наукової праці, ос-новної теми, проблеми, об'єкта, мету роботи і її результати. В ано-тації вказується, що нового несе в собі дана наукова праця, її чи-тацьке призначення. Середній обсяг анотації — 600 друкованих знаків.

Реферат — це скорочений виклад змісту первинного доку-мента (чи його частини) з основними фактичними результатами і висновками. Реферат на відміну від анотації виконує не сигналь-ну, а пізнавальну функцію, відповідаючи на запитання «що гово-риться в первинному документі?». Тому реферат може містити в собі фрази, виражені будь-якою граматичною формою. Рефера-ти містяться в реферативних журналах і збірниках, інформацій-них картках тощо.

Основні вимоги до реферату й анотації на друковану про-дукцію і ненадруковані документи — це відповідність стилю, ре-ферат має включати заголовок (як правило, що збігається з заго-ловком первинного документа) і текст реферату.

Текст реферату включає тему, предмет (об'єкт), характер і мету роботи, методи проведення роботи (для нових методів дається опис, а широковідомі тільки називаються), конкретні результати роботи (теоретичні, експериментальні, описові), при цьому пере-вагу віддають новим і перевіреним фактам, результатам довго-термінового значення, відкриттям, важливим для рішення прак-тичних питань, висновки (оцінки, пропозиції), прийняті і відки-нуті гіпотези, описані в первинному документі, характеристику сфери застосування результатів. Середній обсяг реферату залеж-но від первинних документів повинен мати друкованих знаків: 500 — для заміток і коротких повідомлень; 1000—для більшості статей, патентів; 2500—для документів великого обсягу.

Основні вимоги до науково-технічного оформлення звіту викладені у державних стандартах.

У текст звіту входять: постановка задачі і формулювання тех-нічного завдання, аналіз відомих методів і способів його розв'я-зання, обґрунтування прийнятого рішення за методами (способа-ми) розв'язання задачі, розрахунки і результати експериментів (наводяться у формі, що дає можливість читачу проаналізувати достовірність отриманих результатів), висновки із співставлен- ням і аналізом отриманих у процесі дослідження теоретичних і експериментальних даних, заключення з оцінкою результатів і рекомендаціями щодо їхнього використання.

Практика свідчить про те, що приблизно 1/6 даних, що містяться в звіті, надаються споживачам у вигляді видань, інша їхня частина зберігається в архівах установ і організацій. З цим пов'язана необхідність обов'язкової реєстрації й обліку всіх НДР з усіх областей науки і техніки.

Про результати, отримані при виконанні тієї чи іншої нау-ково-дослідної теми, слід інформувати наукову громадськість. Цієї ж мети (крім можливості додаткової оцінки) дотримується ВАК України, що встановив обов'язкове попереднє розсилання авторефератів перед захистом кандидатських і докторських ди-сертацій.

Слід зазначити, що наукова інформація має властивість ку- мулятивності, тобто зменшення її обсягу шляхом більш коротко-го, узагальненого викладу при переході від документів, що фіксу-ють результати експериментів, до науково-технічного звіту, ста-тей, оглядів, монографій, підручників, довідників. У кожній наступній ланці цього ланцюжка та сама інформація, що виникла на етапі дослідницької діяльності, представляється в більш ущі-льненому вигляді. У кожен наступний документ включається не вся створена на етапі дослідження інформація, а тільки найбільш важлива, актуальна, «відстояна», найбільш пристосована до чи-тацького призначення підготовлюваного документа. Таке фор-мування науково-технічної інформації досягається шляхом її згортання. Це сукупність операцій аналітико-синтетичної пере-робки документів, метою яких є створення вторинних документів або вираження змісту вихідного тексту в більш економічній формі при збереженні або деякому зменшенні його інформативності в похідному тексті. Істотно, що в процесі зменшення не просто ско-рочується текст, а саме «згортається», причому так, щоб мати мож-ливість потім знову його розгорнути на основі збережених »змісто- вих віх», «опорних пунктів». (Так діють, наприклад, при скла-данні індивідуального конспекту, у який включається зазвичай те, що згодом дозволяє думкою відновити констатуємий текст.)

Важливим етапом роботи над рукописом звіту чи іншого матеріалу, що готується до друку, є редагування даної праці, що здійснюється спочатку автором при роботі над рукописом (ав-торський етап видавничого процесу) і потім редактором (редак-ційний етап видавничого процесу).

Основа редагування — це критичний аналіз призначеної до видання роботи з метою удосконалювання змісту і форми. При редагуванні особлива увага звертається на зміст тексту, на точність і повноту фактів, що приводяться, на їхню новизну і зв'язок із сучасним життям, вірогідність і переконливість, на внесок даної роботи в прогрес відповідної галузі знань, на дотримання законів і закономірностей конкретної науки, галузі знань, виробництва, на відповідність окремих частин тексту їхнім функціям, на фор-му тексту.

Найважливішими сторонами форми тексту є:

композиційна (побудова літературного твору, що поєднує всі його елементи в єдине ціле); рубрикаційна (розподіл тексту на структурні одиниці, частини, розділи, глави, параграфи); логічна (відповідність міркувань, висновків і визначень автора нормам логічно правильного мислення); мовностилістична, графічна (якість таблиць і ілюстрацій). У таблицях цифровий і текстовий матеріал групується в стовпчики, відмежовані один від одного вертикальними і горизонтальними лінійками. Ілюстрація є зоб-раженням, що служить поясненням або доповненням до якого- небудь тексту. У видавництвах «Наука», «Освіта» прийнято, що на один авторський аркуш може бути представлено в науковій літературі 5... 8 ілюстрацій, у виробничо-технічній — 8... 10, у на-вчальній і популярній — 5... 12. Посилання на ілюстрацію розмі-щають у тексті за згадуванням предмета, що став об'єктом зобра-ження, наприклад: мал. 36. Повторні посилання на ілюстрації суп-роводжуються скороченим словом див. (див. мал. 36). Можуть бути посилання на частину ілюстрації, позначену літерою, наприк-лад: мал. 40 б.

При редагуванні тексту слід звертати увагу на мовно-стилі-стичну його сторону, тобто на правильність побудови фраз і гра-матичних зворотів, на доцільність використання тих чи інших слів. При цьому корисно знати основні прийоми аналізу рукопи-су, що дозволяють усувати типові помилки мови і стилю. Поши-рена помилка — вживання необов'язкових, зайвих слів. Бага-тослівність завжди затемнює основну думку автора, послаблює дієвість друкованої праці, робить її менш доступною для читача. Тому слова, вживання яких не знаходить виправдання, повинні бути віднесені до зайвих.

Слово «редагування» походить від латинського слова, що до-слівно означає «приведений у порядок». Однак автор не повинен вважати, що усунення безладдя в його рукописі—справа редакто-ра. Власне кажучи, автору рекомендується якоюсь мірою продуб-лювати редактора. Це перша ступінь обробки рукопису. Тут слід примиритися з багаторазовими переробками, скороченнями і до-повненнями. Бажано після певного проміжку часу знову прочита-ти свій рукопис і спробувати оцінити його в цілому і окремо, як би з погляду читача (друга ступінь). Третя ступінь—детальне перечи-тування для виявлення помилок у тексті, відповідності ілюстрацій, однаковості термінології, позначень тощо. Тільки після виконан-ня всього цього рукопис можна здавати у видавництво.

Якщо робота оформляється у вигляді статті в журнал, то вона повинна бути відправлена в редакцію в закінченому вигляді відпо-відно до вимог, що зазвичай публікуються в окремих номерах журналів як пам'ятка авторам. Рукопис статті, що подається для опублікування в журналі (збірнику), має, як правило, містити повну назву роботи, прізвище і ініціали автора (ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури, акт експер-тизи, за потребою.

Рукопис повинен бути підписаний автором (ами) і в додатку містити прізвище, ім'я і по батькові автора (ів), вчений ступінь автора (ів), його телефон та адресу. Статті, що є результатом робіт, проведених в організаціях, мають обов'язково супроводжуватися листами цих організацій із проханням про публікацію.

Текст статті подається в двох примірниках (один з яких є першим машинописним відбитком) українською мовою.

Для статей (оглядів), перекладених на українську мову з інших мов, бажане подання примірника мовою оригіналу.

Ілюстративний і графічний матеріал повинен бути пронуме-рований і виконаний у вигляді, придатному для поліграфічного відтворення.

До малюнків за необхідністю окремо додається текст підма- люнкових підписів. Сторінки рукопису варто пронумерувати (по-чинаючи з титульного аркуша), а на полях вказати місця роз-міщення малюнків, графічного матеріалу і таблиць.

Обсяг публікацій залежить від конкретного журналу. Для статей і оглядів він, здебільшого, не перевищує 20...25 сторінок машинописного тексту, для інформаційних повідомлень — 3...5 сторінок.

Деякі науково-технічні матеріали (статті, звіти тощо) хоча і містять не відомі раніше зведення, але можуть зацікавити лише невелику