Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





Поняття, цілі і функції науки

Поняття, цілі і функції науки

План

1. Поняття, цілі і функції науки.

2. Сруктурні елементи науки, їх характеристика.

Наука — це сфера безперервного розвитку людської діяль-ності, основною ознакою і головною функцією якої є відкриття, вивчення й теоретична систематизація об'єктивних законів про об'єктивну дійсність з метою їх практичного застосування.

Наука має велике значення в розвитку людського суспіль-ства. Вона проникає як у матеріальні, так і в духовні сфери діяль-ності людини.

У літературі є ряд тлумачень поняття «наука». Одні з них визначають науку як суму знань, досягнутих людством, інші — як вид людської діяльності, спрямованої на розширення пізнан-ня людиною законів природи і розвитку суспільства. Але найбільш загальним визначенням можна вважати таке: наука — сфера людської діяльності, функції якої—розробка і теоретична систе-матизація об'єктивних знань про дійсність. Безпосередня мета науки—опис, пояснення і передбачення процесів, явищ дійсності, які є предметом її вивчення, на основі відкриття наукою законів.

Науку можна розглядати в різних вимірах — як специфічну форму суспільної свідомості, основу якої складає система знань;

— як процес пізнання закономірностей об'єктивного світу;

— як певний вид суспільного поділу праці;

— як важливий чинник суспільного розвитку і як процес виробництва нових знань і їх використання.

Поняття «наука» включає в себе як діяльність, спрямовану на здобуття нових знань, так і результат цієї діяльності — суму здобутих знань, що є основою наукового розуміння світу. Термін «наука» застосовується для назви окремих галузей наукового знан-ня.

Наука — це динамічний розвиток системи знань про об'єк-тивні закони природи, суспільства і мислення, отриманих і пере-творених у безпосередню продуктивну силу суспільства в резуль-таті спеціальної діяльності людей.

Використання знань у практичній діяльності передбачає на-явність певної групи правил, які регламентують як саме, в яких ситуаціях, за допомогою яких засобів і для досягнення якої мети можуть застосовуватись ті чи інші знання. Тому наука системати-зує об'єктивні знання про дійсність.

Отже, основною метою науки є опис, пояснення і передба-чення процесів та явиш об'єктивної дійсності, які є предметом її вивчення, з метою використання їх у практичній діяльності люд-ства.

Отже, основним змістом науки є:

— теорія як система знань, яка виступає у формі суспільної свідомості і досягнень інтелекту людини;

— суспільна роль у практичному використанні рекомендацій у виробництві як основи розвитку суспільства.

Наука в сучасних умовах виконує ряд конкретних функцій:

¦ пізнавальну—задоволення потреб людей у пізнанні законів природи, суспільства і мислення;

¦ культурно-виховну — розвиток культури, гуманізація ви-ховання і формування інтелекту людини;

¦ практично-діючу—удосконалення виробництва і системи суспільних відносин.

Сукупність окремих, конкретних функцій науки формують основну її функцію — розвиток системи знань, які сприяють створенню раціональних суспільних відносин і використанню продуктивних сил в інтересах усіх членів суспільства.

Наукове пояснення явищ природи і суспільства зафіксоване людиною і отримання нових знань, використання їх у практич-ному освоєнні світу і є предметом науки: пов'язані між собою форми розвитку матерії або особливості їх відображення у свідо-мості людини.

Наука передбачає створення єдиної, логічно чіткої системи знань про той чи інший бік навколишнього світу, зведений в одну систему.

Основною ознакою і головною функцією науки є пізнання об'єктивного світу. Наука створена для безпосереднього вияв-лення суттєвих сторін усіх явищ природи, суспільства і мислен-ня.

Мета науки — пізнання законів розвитку природи і суспіль-ства, їх вплив на природу на базі використання знань з метою отримання корисних для суспільства результатів. Поки відповідні закони не відкриті, людина може тільки описувати явища, збира-ти, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і передбачити.

Перед наукою ставляться такі завдання:

— збір і узагальнення фактів (констатація);—

пояснення зовнішніх взаємозв'язків явищ (інтерпретація);

— пояснення суті фізичних явищ, їх внутрішніх взаємо-зв'язків і протиріч (побудови моделей);

— прогнозування процесів і явищ;

— встановлення можливих форм і напрямів практичного використання отриманих знань.

Наука як специфічна діяльність характеризується рядом оз-нак:—

наявністю систематизованих знань (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, понять, фактів);

— наявністю наукової проблеми, об'єкта й предмета дослід-ження;

— практичною значущістю як явища (процесу), що визна-чається, так і знань про нього.

Структурні елементи науки, їх характеристика

Наука як система знань має специфічну структуру, яка вклю-чає ряд елементів: наукова ідея, гіпотеза, теорія, закон, судження, факти, парадокси, категорії тощо.

Наукова ідея — інтуїтивне пояснення явищ без проміжної аргументації, без осмислення всієї сукупності зв'язків, на основі яких робляться висновки. Вона ґрунтується на вже існуючих знан-нях, але виявляє непомічені закономірності. Наука виділяє два види ідей: конструктивні і деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики. Свою матеріалізацію ідея знаходить у гіпотезі.

Гіпотеза — наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок. Гіпотеза є складовою теорії, як вихідний момент пошу-ку істини, яка допомагає економити час, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти.

Гіпотеза (як і ідея) має ймовірний характер і проходить у своєму розвитку три стадії:

— накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основі припущень;

— формування гіпотези і обґрунтування на основі припу-щення прийнятної теорії;

— перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.

Гіпотеза — це припущення про причину, яка викликає та-кий наслідок. Якщо гіпотеза співвідноситься з фактами, які спо-стерігаються, то в науці її називають теорією або законом. У про-цесі пізнання кожна гіпотеза перевіряється практикою, в резуль-таті чого встановлюється, що наслідки, які випливають з гіпотези, дійсно співпадають з явищами, за якими ведуться спостережен-ня, і ця гіпотеза не заперечує інші гіпотези, які вже є доведеними.

За накопиченням нових фактів одна гіпотеза може бути за-мінена іншою тільки в тому випадку, коли ці факти не можна пояснити старою гіпотезою або вони їй суперечать. При цьому стару гіпотезу цілком не відкидають, а тільки виправляють і уточ-нюють. У міру виправлення і уточнення гіпотеза стає законом.

Закон виражає певний внутрішній суттєвий зв'язок явищ, процесів і особливостей матеріальних об'єктів.

Наукові закони відображають стійкі, повторювані об'єк-тивні внутрішні зв'язки в природі, суспільстві і мисленні. Як пра-вило, закони виражаються в формі певного співвідношення по-нять і категорій.

Наукові закони існують об'єктивно, незалежно від свідо-мості людей, як відбиття необхідних, суттєвих, внутрішніх відно-син між властивостями речей або явищ, або різноманітними тен-денціями їх розвитку. Вони не створюються людьми, а тільки відкриваються, формулюються таким чином, щоб відбивали реалії об'єктивного світу і були точним їх відображенням.

Типи законів в об'єктивному світі досить різноманітні. Одні з них виражають функціональний взаємозв'язок між властивос-тями об'єкта (закон взаємозв'язку маси і енергії), інші — взає-мозв'язок між самими матеріальними об'єктами у великих систе-мах, між системами...

Закон, відкритий шляхом догадок, повинен бути логічно доведеним, і тільки тоді він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження, що вже визнані істинами і з яких логічно випливає доведене судження. В деяких випадках у рівній мірі є доведені протиріччя у визнаних твердженнях. У та-кому разі говорять про парадокси в науці, що завжди свідчить про наявність помилок у логіці доказів або їх невідповідність у даній системі знань. Парадокс у широкому розумінні — це твердження, яке різко відрізняється від загальноприйнятої думки, заперечен-ня того, що є «безперечно правильним».

Парадокс у вузькому розумінні — це два протилежні тверд-ження суджень, кожне з яких є переконливим доказом.

Парадоксальність є характерною рисою сучасного науково-го пізнання світу, що свідчить про необхідність удосконалення наукових теорій. Виявлення і вирішення парадоксів можливе при виключенні помилок у логіці доказів, удосконалення вихідних суджень у даній системі знань. Для виключення помилок у дока-зах слід керуватись законами формальної логіки: закону тотож-ності, протиріч; виключення третього і закону достатньої основи. Наука ґрунтується на науковій теорії, яка є найвищою формою узагальнення і систематизації знань. Наука — це сукупність тео-рій.

Теорія — система узагальнених знань, пояснення тих чи інших сторін дійсності. Теорія є духовним, розумовим відобра-женням і відтворенням об'єктивної реальної дійсності. Вона ви-никла в результаті узагальнення пізнавальної діяльності і прак-тики. Практика і її результати в узагальненому вигляді є не-від'ємною складовою кожної теорії. До нової теорії висуваються такі вимоги:

— адекватність наукової теорії об'єкта, що описується;

— можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

— повнота опису певного явища дійсності;

— можливість пояснення взаємозв'язків між різними ком-понентами в межах даної теорії;

— внутрішня несуперечливість теорії та відповідність її дос-лідним даним.

Структуру теорії формують наукові концепції, принципи, аксіоми, положення, факти.

Теорія є найбільш розвинутою формою узагальненого нау-кового пізнання. Вона включає не тільки знання основних за-конів, але і пояснення фактів на їх основі. Теорія дозволяє відкри-вати нові закони і прогнозувати майбутнє.

Наукова кониепиія — система поглядів, теоретичних поло-жень, основних тверджень щодо об'єкта дослідження, які об'єд-нані певною ідеєю.

Розвиток науки починається від збору фактів, їх вивчення і систематизації, узагальнення і розкриття окремих закономірнос-тей до логічної, зв'язаної, чіткої системи наукових знань, яка доз-воляє пояснити вже відомі факти і передбачити нові.

Без систематизації і узагальнення, без логічного осмислення


Сторінки: 1 2