Пріоритетні напрями розвитку науки в Україні

Світовий досвід свідчить, що темпи розвитку тієї чи іншої держави багато в чому залежать від правильності вибору пріори-тетного фінансування і підтримки розвитку науки.

У структурі науки в XXI столітті різко зростає роль теоре-тичних і фундаментальних наук, які створюють нові знання, зба-гачують суспільство новими підходами, даними, технологіями, оперативними знаннями для застосування їх у виробництві.

У багатьох країнах світу фундаментальна наука, як правило, фінансується з державного бюджету, а прикладні науки — при-ватними та комерційними структурами. У найближчу перспекти-ву доцільно в Україні сформувати структурне співвідношення фундаментальних наук (Ф), прикладних (П) та дослідження роз-робок (Р), яке властиве державам з високим технічним рівнем, високою наукомісткістю промислового потенціалу за схемою:

Ф=15-16%,

П=22-25 %,

Р=59-63%.

Фундаментальні науки мають розвиватись випереджальни-ми темпами, створюючи теоретичну базу для прикладних наук. Для сучасної науки характерний такий цикл: фундаментальні — прикладні — розробки — впровадження. Враховуючи світові тен-денції у розвитку науки в Україні, найбільш пріоритетними на-прямами державної підтримки мають стати:

у сфері наукового розвитку:

¦ фундаментальна наука, насамперед, розробки вітчизня-них наукових колективів, що мають світове визнання;

¦ прикладні дослідження і технології, в яких Україна має значний науковий, технологічний та виробничий потенціал і які здатні забезпечити вихід вітчизняної продукції на світовий ри-нок;

¦ вища освіта, підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів з пріоритетних напрямів науково-технологічного розвит-ку;

¦ розвиток наукових засад розбудови соціально орієнтова-ної ринкової економіки;

¦ наукове забезпечення вирішення проблем здоров'я люди-ни та екологічної безпеки;

¦ система інформаційного та матеріально-технічного забез-печення наукової діяльності;

у сфері технологічного розвитку:

¦ дослідження і створення умов для високопродуктивної праці та сучасного побуту людини;

¦ розроблення засобів збереження і захисту здоров'я люди-ни, забезпечення населення медичною технікою, лікарськими препаратами, засобами профілактики і лікування;

¦ розроблення ресурсо-, енергозберігаючих технологій;

¦ розроблення сучасних технологій і техніки для електрое-нергетики, переробних галузей виробництва, в першу чергу агро-промислового комплексу, легкої та харчової промисловості;

у сфері виробництва:

¦ формування наукоємних виробничих процесів, сприяння створенню та функціонуванню інноваційних структур (техно- парків, інкубаторів тощо);

¦ створення конкурентоспроможних переробних вироб-ництв;

¦ технологічне і технічне оновлення базових галузей еконо-міки держави;

¦ впровадження високорентабельних інноваційно-інвести-ційних проектів, реалізація яких може забезпечити якнайшвид-шу віддачу і започаткувати прогресивні зміни в структурі вироб-ництва і тенденціях його розвитку.

Невід'ємною частиною державної інноваційної політики має стати створення умов для розширення сфери та масштабів попи-ту, пропозицій і розповсюдження науково-технічних знань в країні, комерційного впровадження науково-технічних розробок у виробництво.

Для цього має бути забезпечено:

¦ підвищення рівня та розширення сфери науково-дослід-них, дослідно-конструкторських розробок, утому числі шляхом систематичного підвищення частки витрат на науку в державно-му бюджеті;

¦ розвиток фундаментальних досліджень, які мають особ-ливе значення для переходу економіки на інноваційний шлях роз-витку;

¦ оптимізація структури установ та господарюючих суб'єктів, що діють у науково-технічній сфері;

¦ формування в суспільстві методів сприяння інноваціям шляхом впровадження нових освітніх програм і розвитку систе-ми безперервної освіти (підвищення кваліфікації кадрів) в науці, виробництві, сфері послуг;

¦ створення засад для розвитку науково-технічної діяльності підприємств і посередницьких організацій, які сприяють акти-візації інноваційної діяльності, допомагають встановленню зв'язків між науково-дослідною сферою і виробництвом (особ-ливо тих, які займаються комерціалізацією результатів наукових досліджень);

¦ створення інноваційних структур (інкубаторів, центрів тощо), інформаційних та інфраструктурних підприємств, які сприяють впровадженню нових технологій у виробництво;

¦ удосконалення організаційно-економічного механізму міжнародного трансферу технологій з метою створення політич-них, правових та економічних умов для зростання притоку іно-земного капіталу, а також експорту вітчизняних технологій;

¦ сприяння розвитку винахідництва та забезпеченню на-дійного патентного захисту результатів прикладних науково- дослідних і дослідно-конструкторських робіт у державі та за кор-доном.

Стимулювання інноваційної діяльності має забезпечувати-ся шляхом:

¦ застосування пільг для всього циклу інноваційного про-цесу від фундаментальних досліджень до впровадження у вироб-ництво за умов використання інновацій для збільшення обсягу та підвищення якості виробленої продукції;

¦ диференціації розмірів податкових пільг залежно від ак-тивності в інноваційному процесі конкретних підприємств, орга-нізацій і окремих осіб за умов щорічного збільшення ними витрат на науково-дослідні, дослідно-конструкторські роботи не менш як на 25 відсотків;

¦ звільнення від оподаткування тієї частини прибутку, що спрямовується підприємствами, організаціями, приватними особами до інноваційних фондів, Державного фонду фундамен-тальних досліджень, галузевих інноваційних фондів, галузевих фондів технологічного розвитку та реконструкції виробництва тощо або місцевих фондів розвитку науки і технологій, а також на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт за міжнародними, загальнодержавними програмами та проекта-ми;

¦ звільнення від податків, включаючи валютні кошти, нау-кових установ, діяльність яких здійснюється за рахунок держав-ного бюджету;

¦ введення податкових пільг на прибуток і додану вартість для наукових організацій, які входять до національної системи науково-технічної інформації.

Держава забезпечує бюджетне фінансування наукової та нау-ково-технічної діяльності за рахунок видатків із Державного бюд-жету України.

Видатки на наукову і науково-технічну діяльність є захи-щеними статтями.

Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюєть-ся шляхом базового та програмно-цільового фінансування.

Базове фінансування надається для забезпечення:

¦ фундаментальних наукових досліджень;

¦ найважливіших для держави напрямів досліджень, у тому числі в інтересах національної безпеки та оборони;

¦ розвитку інфраструктури наукової і науково-технічної діяльності;

¦ збереження наукових об'єктів, що становлять національ-не надбання;

¦ підготовки наукових кадрів.

Перелік наукових установ та вищих навчальних закладів, яким надається базове фінансування для здійснення наукової і науково-технічної діяльності, затверджується Кабінетом Мініст-рів України.

Програмно-цільове фінансування здійснюється, як прави-ло, на конкурсній основі для:

¦ науково-технічних програм і окремих розробок, спрямо-ваних на реалізацію пріоритетних напрямів розвитку науки і тех-ніки;

¦ забезпечення проведення найважливіших прикладних на-уково-технічних розробок, які виконуються за державним за-мовленням;

¦ проектів, що виконуються в межах міжнародного науко-во-технічного співробітництва.

Бюджетне фінансування наукової і науково-технічної діяль-ності здійснюється відповідно до законодавства України. За ра-хунок державних коштів фінансуються переважно фундамен-тальні та довгострокові прикладні дослідження, що мають загаль-нонаціональне значення, міждержавні, загальнодержавні науково-технічні програми і проекти.

Державні наукові та науково-технічні програми є основним засобом реалізації пріоритетних напрямів розвитку науки і тех-ніки шляхом концентрації науково-технічного потенціалу краї-ни для розв'язання найважливіших природничих, технічних і гу-манітарних проблем.

Державні наукові та науково-технічні програми поділяють-ся на:

¦ загальнодержавні (національні);

¦ державні (міжвідомчі);

¦ галузеві (багатогалузеві);

¦ регіональні (територіальні).

Статус державних (міжвідомчих) наукових та науково-тех-нічних програм мають також відповідні частини загальнодержав-них (національних) програм економічного, соціального, націо-нально-культурного розвитку, охорони довкілля.

Основним засобом реалізації загальнодержавних (національ-них) науково-технічних програм є державні (міжвідомчі), галу-зеві (багатогалузеві) та регіональні (територіальні) програми.

Державні наукові та науково-технічні програми формують-ся Міністерством освіти і науки України на основі цільових про-ектів і розробок, відібраних на конкурсних засадах.

Обсяги фінансування загальнодержавних (національних) науково-технічних програм щорічно визначаються Верховною Радою України при прийнятті Закону України про Державний бюджет України.

Фінансове забезпечення інноваційного розвитку економіки реалізується Державною інноваційною компанією України і фон-дами технологічного розвитку та реконструкції виробництва.

Для підтримки фундаментальних наукових досліджень у галузі природничих, технічних і гуманітарних наук, що прова-дяться науковими установами, вищими навчальними закладами, вченими, створюється Державний фонд фундаментальних до-сліджень (далі — Фонд).

У Державному бюджеті України кошти для Фонду визнача-ються окремим рядком.

Кошти Фонду формуються за рахунок:

— бюджетних коштів;

— добровільних внесків юридичних і фізичних осіб (у тому числі іноземних).

Кошти Фонду розподіляються на конкурсній основі.

Нині в Україні, крім державних фондів, діє низка міжна-родних організацій, що здійснюють відбір пропозицій та фінан-сування вітчизняних і спільних наукових проектів. Серед інших в Україні діють європейські програми науково-технічного співро-бітництва (ТАСІ8, РЕСО, ІЖА5, СОРЕШМІСШ та інші). У цьо-му ж контексті слід згадати ініціативи відомого фінансиста і філан-тропа Дж. Сороса. Наймасштабніша соросівська програма підтримки фундаментальних досліджень у галузі природничих наук, згідно з якою Україні реально надається 10% загального фінансування.

Усі ці форми — це перш за все адресне і конкурсне фінансу-вання ініціативних наукових проектів. Таким чином, за останні сім років у пострадянських країнах, і в Україні зокрема, сформу-валась нова для цих країн триступенева система підтримки нау-ки, а саме:

¦ Базове фінансування — переважно бюджетне фінансуван-ня; забезпечує виконання планових наукових досліджень, підтримку для придбання наукової апаратури, обладнання, буді-вель тощо;

¦ Державні програми різних рангів — зорієнтовані на вико-нання досліджень за пріоритетними напрямками;

¦ Підтримка проектів, запропонованих самими науковця-ми в ініціативному порядку, що стосується виконання оригіналь-них фундаментальних досліджень як пошукових, так і найбільш розвинутих.

Серед пріоритетних напрямів фінансування науки України виділяють такі:

Таким чином, Україні слід збільшувати обсяги бюджетного фінансування фундаментальних та прикладних досліджень. Масш-таби і структура фінансових ресурсів, що вкладаються в розвиток національної науки, мають поступово наблизити рівень оплати праці науковців до норм розвинутих країн, підтримати високий рівень забезпеченості науки матеріально-технічними ре-сурсами, допоміжним і обслуговуючим персоналом.

Отже, з метою забезпечення пріоритету розвитку науки до-цільно на державному рівні побудувати організаційну структуру науки на основі поєднання галузевого підходу, зорієнтованого на забезпечення загального прогресу наукових знань, і проблемно орієнтованого, що найбільше відповідає ринковим відносинам. Галузевий підхід має домінувати у сфері розвитку фундаменталь-них досліджень і базуватися на використанні достатньо сталих організаційних структур, а проблемно орієнтований — у галузі прикладних досліджень і розробок, для виконання яких можуть бути використані як постійні, так і тимчасові організаційні