УДК 81'367:81 '37:81'42=161.2

Сафонова Н.М.

ПОЛІЛОГ ДРАМАТУРГІЧНОГО ДИСКУРСУ: СТРУКТУРНА, ФУНКЦІОНАЛЬНА Й ПРАГМАТИЧНА СПЕЦИФІКА

У статті розглянуто питання структурної та комунікативної специфіки полілогу сучасного драматургічного дискурсу. Вивчено прагматичні особливості цього явища з позиції суб'єктивної модальності. Описано типи полілогічних текстових елементів та їхню інформаційну значимість для всього тексту драми.

Ключові слова: полілог, драматургічний дискурс, суб'єктивна модальність.

В статье рассматривается вопрос структурной и коммуникативной специфики полилога современного драматического дискурса. Изучены прагматические особенности этого явления с позиции субъективной модальности. Описаны типы полилогических текстовых элементов и их информационная значимость для всего текста драмы.

Ключевые слова: полилог, драматургический дискурс, субъективная модальность.

The article considers the structural and communicative peculiarities of a polylogue in the dramaturgic discourse. The pragmatic peculiarities of the polylogue in the aspect of the subjective modality are stated. The types of polylogical text elements as well as their informative role for the whole drama text are analysed.

Key words: polylogue, drama discourse, subjective modality.

Комунікація щодо кількості учасників комунікативного акту може мати три форми інтеракції - монолог, діалог та полілог. Усі ці види комунікативної взаємодії, які пропонуємо кваліфікувати як архітектоніко-мовленнєві, знаходять свій вияв у драматургічному мовленні як стилізованому й типізованому відбитті живого розмовного мовлення. Попри незаперечність цього факту, не всі види взаємодії знайшли свій ґрунтовний науковий опис у сучасній мовознавчій літературі. Якщо монологічне й діалогічне мовлення мають давню історію дослідження, то явище полілогічнї комунікації лише в останні роки починає привертати увагу лінгвістів, утім описується, як правило, з позицій тієї лінгвістичної парадигми, прибічником якої є автор дослідження. Актуальність нашого дослідження зумовлена тим, що полілогічне мовлення в аспекті специфіки функціонування в драматургічних текстах дотепер не вивчалося. Мета наукової розвідки полягає у вивченні функціональної й прагматичної специфіки полілогу як перманентної даності драматургічного дискурсу. Конкретні завдання, які логічно випливають із сформульованої мети, полягають в: (1) диференціації власне й невласне полілогів драми, (2) встановленні особливостей комунікантів полілогічного мовленн, (3) визначенні структурної специфіки полілогу і його місця в тексті драматургічного твору, (4) з'ясуванні законів творення полілогічного мовлення й специфіки синтаксису полілогічних побудов, (5) описі тональності полілогічного утворення.

Функціональний аналіз будь-якого тексту передбачає врахування особливостей авторського вибору тих чи інших засобів вираження смислової структури тексту, зумовленої його видом і жанром. Компоненти тексту розглядаються з погляду їхньої ролі в організації цілого текстового масиву. Отже, функціональний аналіз допомагає розкрити власне змістові якості тексту. Прагматичний аналіз тексту витікає з функціонального, логічно продовжує й розвиває його, розкриваючи взаємовідношення автора й читача, визначає ступінь корисної інформації в тексті, тобто, власне, переводить його в розряд дискурсу як тексту в сукупності лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників [2, с. 17-20].

У розуміння поняття «полілог» вкладаємо кількісно-персонажний критерій. Тобто, традиційно, полілогічним буде той дискурс, творцями якого виступають більше, ніж два мовці. У драматургічному творі варто розмежовувати власне полілог - форму мовленнєвого спілкування навколо окремої теми трьох і більше дійових осіб з приблизно однаковою комунікативною активністю як вербальною, так і невербальною, а також невласне полілог - у якому наявний не стільки процес спілкування між кількома мовцями, скільки власне процес говоріння (такий полілог спостерігаємо в умовах повного хаосу, коли комуніканти не чують чи не хочуть чути один одного, або коли репліки дійових осіб скеровані на одного / кількох персонажів, які у відповідну мить не спроможні дати відповіді на поставлені запитання чи хоча б якось прореагувати на трансмісивні стимули).

Основна проблема, пов'язана з покваліфіковуванням полілогу, полягає в характері участі мовців у витворенні зв'язного цілого: мусять вони обов'язково висловлюватися чи достатньо буде їх присутності при чиїсь розмові. Так, Г.Г. Молчанова серед можливих учасників полілогу виділяє: а) «слухачів», тобто відомих і ратифікованих учасників спілкування; б) випадкових слухачів з примусу, про присутність яких мовець підозрює, але не вводить їх до кола учасників спілкування; в) інших осіб, чия присутність невідома (випадково чи спеціально), які характеризуються як такі, що підслуховують [5, с. 44].

Зауваживши цю думку, додамо лише те, що усі перелічені учасники полілогу в драматургічних дискурсах мусять обов'язково себе виявити (вербально чи невербально), інакше їхня участь у витворенні тексту буде надлишковою і, більше того, непотрібною для розкриття творчого задуму автора. Проведений аналіз фактажу дозволяє констатувати, що нератифіковані комуніканти у драмі не фігурують, натомість учасники комунікативної взаємодії, які не висловлюються в полілозі, а лише слухають чи підслуховують, - явище доволі поширене. Їхня участь при полілогічній розмові відіграє, як правило, провідну роль у подальшому змісті тексту.

Попри те, що більшість лінгвістів полілог майже ототожнює з діалогом і кваліфікує його лише як «перетин кількох діалогів» [1, с. 121], усі вони при цьому зауважують на окремих специфічних рисах чи законах функціонування цього архітектоніко-мовленнєвого утворення. Узагальнивши наукові доробки з цієї проблеми, можемо назвати такі закони творення власне полілогу:

пересікання кількох тем у обговоренні: на відміну від драматичного діалогу, функціональне призначення якого полягає в розкритті лише однієї теми, яка, щоправда, подеколи може розщеплюватися на декілька мікротем. Такі мікроелементи теми в діалозі не розмивають її, а, навпаки, деталізують і поглиблюють, натомість полілог дозволяє розгортати кілька змістових ланок водночас, створюючи ефект