Дослідник історії освіти в Україні Степан Сірополко писав, що "Риторика була також [поряд з вертепними драмами.—Авт.] улюбленим предметом учнів, бо вона подавала різні готові зразки високомовних речень, порівнянь, сентенцій, прикладів з історії і т. ін. Користуючись тим матеріалом, ритор міг без великих зусиль скласти промову на будь-яку визначену тему".

Риторичні надбання Києво-Могилянської академії XVIII ст. були значними ще до Феофана Прокоповича. Риторика була живою наукою, яка готувала до життя, давала "хліб". Кожний ритор читав свій навчальний курс, що складався з теоретичної частини (лекцій, трактатів) і практичної (диспутацій, діалогів). Кажуть, що в архівах збереглося 283 таких рукописних риторик. Основу їх складали давньогрецька і давньоримська риторики, візантійська гомілетика (церковне проповідництво Василя Великого, Іоанна Златоуста, Григорія Богослова), західноєвропейська риторика середньовіччя, епохи Відродження, французька, іспанська, польська риторики з помітним впливом барокової культури, зокрема "Риторики" іспанця Ф. Суареса. Найважливішими працями київських риторів були: "Оратор могилянський, прикрашений найдосконалішими ораторськими розділами Марка Туллія Цицерона", Иосифа Кононовича-Горбацького (1735 p.), "Комора Тулліанського красномовства" Іосафа Кроковського (1683 p.), "Ритор український" Іоаникія Валявського (1689 p.), "Комора ораторського мистецтва" Прокопія Калачинського (1691 p.), "Ріг достатку" Иосифа Туробойського (1700 р.) та ін.

Сильний вплив барокової культури помітний і в назвах риторик, переповнених тропами і фігурами: "Раковина, що містить нові і доповнені генієм нашого віку перлини ораторського мистецтва, біля берегів Борисфену народжена для прикрашання голів талановитих" Інокентія Поповського; "Корабель Тулліанський на Києво-Могилянському березі Борисфену збудований, аттичною прикрасою або риторичними настановами достатньо наповнений та для плавання по морю красномовності українським учням дарований 1699 року".

Праця найповажнішого ритора Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича називалася значно скромніше: "Про риторичне мистецтво" ("De arte rhetorica"). Це свідчило про появу нового напряму в культурі і риториці — класицизму, хоча барокових красивостей у ній ще чимало.

Проте, незважаючи на різні назви, всі риторики цього періоду мали однотипну структуру:

а) загальна риторика, що складалася зі вступу і теоретичної риторики;

б) часткова, або прикладна, риторика.

Теоретична риторика складалася з п'яти розділів (інвенція, диспозиція, елокуція, меморія, акція) і містила виклад основних понять і категорій риторики.

Часткова риторика викладала технологію і методику та різноманітні поради і рекомендації підготовки і виголошення промов усіх родів, видів і жанрів залежно від сфер суспільного життя, для яких ці промови призначалися. Зміст часткової риторики і її конкретний матеріал суттєво залежав від наукових поглядів, художньо-естетичних уподобань, риторичної підготовки й ораторської практики авторів. Вони могли називати (за бароковою традицією) розділи риторик назвами квітів (берізки, тюльпани, троянди), пір року (весна, літо), частин тіла ("риторична" рука).

Література

1. Культура парламентской речи. — М., 1994.

2. Ломоносов М. В. Краткое руководство к красноречию // Поли. собр. соч.: В 7 т. — М.; Л., 1952. — Т. 7.

3. Мацько Л. І. Лінгвістична риторика//Наука і сучасність. — К., 1999.

4. Мерзляков А. Ф. Краткая риторика. — М., 1828.

5. Михальская А. К. Педагогическая риторика. — М., 1998.

6. Молдован В, В. Судова риторика. — К., 1996.

7. Мурашов А. А. Основы педагогической риторики. — М., 1996.

8. Неориторика: генезис, проблемы и перспективы. — М., 1987.

9. Ножин Е. А. Мастерство устного выступления. — М., 1989.

10. Огієнко і. Українська культура. — К., 1918.

11. Одарченко П. Про культуру української мови. — К., 1997.

12. Ораторы Греции. — М., 1985.

13. Орлов Е. Демосфен и Цицерон. Их связь и деятельность. — СПб., 1898.

14. Павлова К. Г Спор, дискуссия, полемика. — М., 1991.

15. Риторика и стиль. —М., 1985.

16. Рождественский Ю. В. Проблемы современной риторики // Риторика и стиль. — М., 1984.

17. Рождественский Ю. В. Риторика публичной лекции. — М., 1989.

18. Рождественский Ю. В. Теория риторики. — М., 1997.

19. Савенкова Л. О. Комунікативні процеси у навчанні. — К., 1996.

20. Сагач Г. М. Живе слово лектора. — К., 1989.

21. Сагач Г. М. Живе слово полеміста. — К., 1991.

22. Сагач Г. М., Юнина Е. А. Риторика в интеллектуальных играх. — К., 1991.